Одна сім’я взяла до себе бабусю. Майже чужу. Далеку-далеку родичку. Мало того, що чужу майже, так ще сліпу і, вибачте, недоумкувату. Не в образу буде сказано, але абсолютно зійшла з розуму.
Це якийсь фантастичний вчинок. А вони ось взяли. Вони жили в селі все ж, там простіше. Але вони були бідні, своїх дітей троє, від одного сина вже двоє онуків. Велика родина. І такі прості, грубуваті, не надто освічені люди, але совісні. Вони не здали стареньку в притулок та не просто заходили до неї вечорами; вона жила на іншому кінці села, далеко. І взагалі, вона вже не могла зовсім себе обслуговувати.
Ось і взяли.
Привезли її жалюгідні пожитки, переодягли в чисте, пов’язали чисту хустку, як годиться, дали з ложки поїсти і посадили на ліжко. На стіні килимок повісили з оленями. Хоча вона не бачить. І стали абияк жити, їсти борщ та кашу. І локшину китайську. І чай пити з цукром. І водити стареньку в туалет. І переодягати, якщо треба. І слухати її марення: вона постійно тонким старечим голосом несла марення.
І одного разу ця бабуся, Марія Іванівна, ось цим голосом і каже маячню: «В сарай злодій заліз!». Пішли в сарай – там п’яний сусід краде цінні речі. Картоплю і капусту. Треба ж, як збіглося!
Ще минув час, а бабуся знову говорить: «Нехай Роман не їде в місто! Машина розіб’ється!».
Довірливі простаки послухали свою ненормальну стареньку і Романа в місто не пустили з другом. Друг сильно постраждав в аварії. А Роман взагалі б убився, якби сидів поруч. Ось воно як! Потім бабуся ще багато всього говорила, хоча нічого не міркувала, не пам’ятала, не бачила і ложку до рота не могла донести. І потім почала марити, щоб їй купили лотерейний квиток. Сидить і випрошує лотерейний квиток. Батько сімейства з’їздив у велике село і купив. І що б ви думали? Вони виграли купу грошей! Купу просто! Триста або чотириста тисяч. Або навіть п’ятсот – ухильно вони розповіли.
Прості люди про гроші ухильно розповідають, просто кажуть: «купа!». Ось так!
А старенькій купили новий халат, пряників і багато всього хорошого. Так, ще покривало красиве – ну і що, що вона не бачить очима? Вона чимось іншим бачить! Нехай буде красиве все. І всі її люблять. Хоча вона постійно марить і все забуває. І не може сама їсти і до туалету дійти. Але вона добре посміхається. І сидить на красивому покривалі в чистому халаті і ошатній хустці, немов лялечка. Перебирає хрестик в руках і щось таке говорить тонким голосом добре.
І хитає головою …
Що ви думаєте про цю історію? Як вважаєте, що допомагає бабусі все так відчувати?
