У мене зламався ніготь. Не велика біда, але настрій псує. Жінки зрозуміють. Сьогодні день взагалі якось не складається: хімчистка не встигла повернути плаття, яке мені потрібно було на вечір, на ремонті не знайшла своїх щасливих туфель, тепер ось цей ніготь …
Ти злишся на мене, Всесвіт? Я заскочила в ТЦ взяти кави, і заодно заглянула в мережевий манікюрний салон. Кажу, дівчата, ніготь, печаль-біда, десять хвилин є, зробіть, будь ласка …
І ось сиджу п’ю каву, корегую ніготь. Бачу як до адміністратора підходить бабуся. Така охайна. Одягнена скромно, але … продумано. З шарфиком під колір шапочки. Запитує:
– А манікюр коштує 250 гривень?
– Так.
– А це з покриттям?
– Ні.
Бабуся відійшла. Постояла. Подумала.
Цілком очевидно: у неї останні гроші. І мільйон «дірок», які ними можна заткнути. Але вона – не бабуся. Вона жінка. А жінка хоче мати доглянуті руки. В будь-якому віці. Вона знову підходить до адміністратора.
– А покриття коштує 100 гривень?
– Ні, 250.
– Двісті п’ятдесят? – бабуся злякано відскочила.
Ні, її бюджет не потягне.
Вона рішуче поправляє шапочку і йде геть, притискаючи до себе пальто.
Яка ж принизлива бідність. Як же це прикро, коли треба вибирати між потрібним і необхідним. Коли побалувати себе – це непередбачена витрата бюджету, дірка, яку потім невідомо звідки відновлювати …
Але жінка. Жінка живе всередині. Вона хоче звичайних, приземлених радощів, таких, як чисті нігті у формі оливки, хоче подобатися собі в дзеркалі, хоче бути красивою. Не здаватися жінкою, а бути нею.
Немає у жінок віку, є стан душі. Стан весни. Ось у бабусі не вистачило на весну 250 гривень. Ну як же так ???
Мою руку тримає майстер манікюру Галя. Вибачте мені, Галю, я зараз все зіпсую, але … Я зриваюся з місця, бігу за бабусею, тобто за Жінкою.
– Зачекайте, зачекайте!!! Не йдіть!
Вона розгублено обертається.
– Ходімо, ходімо на манікюр, – я обіймаю її за плечі, розвертаю в сторону салону.
– Ви хто? – лякається бабуся.
– Я? Ніхто. Фея манікюру. Ходімо нафарбувати вам нігті …
– У мене не вистачить на манікюр з покриттям.
– Вистачить. Там сьогодні акція. Кожен сотий клієнт отримує манікюр в подарунок. З покриттям.
– А я сотий клієнт?
– Звичайно! Сотий!
Бабуся недовірливо йде за мною до адміністратора.
– Правда що мені в подарунок манікюр? – вона все ніяк не повірить своєму щастю.
Я стою за бабусею, показую адміністратору гроші і підморгую.
Адміністратор Олена все зрозуміла.
– Так-так, все правильно. Я просто не відразу зрозуміла. Проходьте на манікюр. З покриттям.
– Ой, я в житті нічого ніколи не вигравала, – белькоче бабуся, сяючи від щастя.
Дівчатка-майстри бачили нашу сценку, всі посміхаються, говорять бабусі:
– Ну, вибирайте, який ви хочете?
Бабуся ніяк не переживе своє щастя:
– Дівчатка, милі, та мені все одно. Я ж бачу погано, манікюр сама собі роблю, а тут прямо так захотілося … і ось яка удача!
Нарешті, вона сідає до найближчого майстра, а адміністратор Олена підходить ззаду і говорить:
– Я забула сказати, що вам в подарунок і парафінотерапія для рук, – і виразно дивиться на майстра.
– Зрозуміла, – посміхається і киває дівчина, і приступає до роботи.
Бабуся зовсім розтанула. Ледь не плаче. Ми переглядаємось з Оленою. Я показую великий палець вгору. Вона сміється і махає рукою. Мовляв, так дрібниці … Навколо значно підвищився градус позитиву. Запахло весною.
І кава смачна. І дівчатка всі красиві. І життя прекрасне. Ну і фіг з ними, з сукнею моєю ранковою і туфлями. Значить так треба. Не буду ввечері ошатною зовні, але всередині я буду сяяти щастям.
Я повертаюся до моєї Галі.
– Ну, вибачте, – кажу я.
– Так, ну що ви, я як в кіно сходила, – сміється Галя.
Я думаю про те, що хочу хотіти бути жінкою завжди. Так, саме «хочу хотіти». Хочу, щоб не вичерпалася ця потреба – подобатися собі. Потреба в весні. Потреба в любові.
Подобатися собі в дзеркалі – безцінно. Різати овочі на салат доглянутими руками – безцінно. Відчувати себе красивою, не дивлячись на штрихування зморшок – безцінно.
Мені на телефон приходить СМС. Одне видання, яке недавно передрукувало мою статтю, повідомило, що я заробила гонорар. І вказана сума, рівна моєму подарунку бабусі. Я показую смс Галі. Вона сміється, і каже:
– Ну треба ж! Бумеранг! Добро завжди повертається.
Я посміхаюсь. Я прямо відчуваю, як Всесвіт гладить мене по голові, мовляв, молодець, Оля. І я сяю від щастя і стаю красивою.
Він ж все бачить, цей наш Всесвіт. І завжди своєчасно реагує. І сьогодні Всесвіт дуже радий за мою бабусю. Тобто, за мою жінку. І разом з ними насолоджуюся весною.
Як ви оцінюєте такий добрий вчинок дівчини, яка подарувала бабусі манікюр?
