Бабуся зовсім розчулилася. Ледь не плаче. Ми переглядаємось з Оленою. Я показую великий палець вгору. Вона сміється і махає рукою. Мовляв, так дрібниці

У мене зламався ніготь. Не велика біда, але настрій псує. Жінки зрозуміють. Сьогодні день взагалі якось не складається: хімчистка не встигла повернути плаття, яке мені потрібно було на вечір, на ремонті не знайшла своїх щасливих туфель, тепер ось цей ніготь …

Ти злишся на мене, Всесвіт? Я заскочила в ТЦ взяти кави, і заодно заглянула в мережевий манікюрний салон. Кажу, дівчата, ніготь, печаль-біда, десять хвилин є, зробіть, будь ласка …

І ось сиджу п’ю каву, корегую ніготь. Бачу як до адміністратора підходить бабуся. Така охайна. Одягнена скромно, але … продумано. З шарфиком під колір шапочки. Запитує:

– А манікюр коштує 250 гривень?

– Так.

– А це з покриттям?

– Ні.

Бабуся відійшла. Постояла. Подумала.

Цілком очевидно: у неї останні гроші. І мільйон «дірок», які ними можна заткнути. Але вона – не бабуся. Вона жінка. А жінка хоче мати доглянуті руки. В будь-якому віці. Вона знову підходить до адміністратора.

– А покриття коштує 100 гривень?

– Ні, 250.

– Двісті п’ятдесят? – бабуся злякано відскочила.

Ні, її бюджет не потягне.

Вона рішуче поправляє шапочку і йде геть, притискаючи до себе пальто.

Яка ж принизлива бідність. Як же це прикро, коли треба вибирати між потрібним і необхідним. Коли побалувати себе – це непередбачена витрата бюджету, дірка, яку потім невідомо звідки відновлювати …

Але жінка. Жінка живе всередині. Вона хоче звичайних, приземлених радощів, таких, як чисті нігті у формі оливки, хоче подобатися собі в дзеркалі, хоче бути красивою. Не здаватися жінкою, а бути нею.

Немає у жінок віку, є стан душі. Стан весни. Ось у бабусі не вистачило на весну 250 гривень. Ну як же так ???

Мою руку тримає майстер манікюру Галя. Вибачте мені, Галю, я зараз все зіпсую, але … Я зриваюся з місця, бігу за бабусею, тобто за Жінкою.

– Зачекайте, зачекайте!!! Не йдіть!

Вона розгублено обертається.

– Ходімо, ходімо на манікюр, – я обіймаю її за плечі, розвертаю в сторону салону.

– Ви хто? – лякається бабуся.

– Я? Ніхто. Фея манікюру. Ходімо нафарбувати вам нігті …

– У мене не вистачить на манікюр з покриттям.

– Вистачить. Там сьогодні акція. Кожен сотий клієнт отримує манікюр в подарунок. З покриттям.

– А я сотий клієнт?

– Звичайно! Сотий!

Бабуся недовірливо йде за мною до адміністратора.

– Правда що мені в подарунок манікюр? – вона все ніяк не повірить своєму щастю.

Я стою за бабусею, показую адміністратору гроші і підморгую.

Адміністратор Олена все зрозуміла.

– Так-так, все правильно. Я просто не відразу зрозуміла. Проходьте на манікюр. З покриттям.

– Ой, я в житті нічого ніколи не вигравала, – белькоче бабуся, сяючи від щастя.

Дівчатка-майстри бачили нашу сценку, всі посміхаються, говорять бабусі:

– Ну, вибирайте, який ви хочете?

Бабуся ніяк не переживе своє щастя:

– Дівчатка, милі, та мені все одно. Я ж бачу погано, манікюр сама собі роблю, а тут прямо так захотілося … і ось яка удача!

Нарешті, вона сідає до найближчого майстра, а адміністратор Олена підходить ззаду і говорить:

– Я забула сказати, що вам в подарунок і парафінотерапія для рук, – і виразно дивиться на майстра.

– Зрозуміла, – посміхається і киває дівчина, і приступає до роботи.

Бабуся зовсім розтанула. Ледь не плаче. Ми переглядаємось з Оленою. Я показую великий палець вгору. Вона сміється і махає рукою. Мовляв, так дрібниці … Навколо значно підвищився градус позитиву. Запахло весною.

І кава смачна. І дівчатка всі красиві. І життя прекрасне. Ну і фіг з ними, з сукнею моєю ранковою і туфлями. Значить так треба. Не буду ввечері ошатною зовні, але всередині я буду сяяти щастям.

Я повертаюся до моєї Галі.

– Ну, вибачте, – кажу я.

– Так, ну що ви, я як в кіно сходила, – сміється Галя.

Я думаю про те, що хочу хотіти бути жінкою завжди. Так, саме «хочу хотіти». Хочу, щоб не вичерпалася ця потреба – подобатися собі. Потреба в весні. Потреба в любові.

Подобатися собі в дзеркалі – безцінно. Різати овочі на салат доглянутими руками – безцінно. Відчувати себе красивою, не дивлячись на штрихування зморшок – безцінно.

Мені на телефон приходить СМС. Одне видання, яке недавно передрукувало мою статтю, повідомило, що я заробила гонорар. І вказана сума, рівна моєму подарунку бабусі. Я показую смс Галі. Вона сміється, і каже:

– Ну треба ж! Бумеранг! Добро завжди повертається.

Я посміхаюсь. Я прямо відчуваю, як Всесвіт гладить мене по голові, мовляв, молодець, Оля. І я сяю від щастя і стаю красивою.

Він ж все бачить, цей наш Всесвіт. І завжди своєчасно реагує. І сьогодні Всесвіт дуже радий за мою бабусю. Тобто, за мою жінку. І разом з ними насолоджуюся весною.

Як ви оцінюєте такий добрий вчинок дівчини, яка подарувала бабусі манікюр?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector