Іван звик жити у батьків на шиї. Ще в шкільні роки зв’язався з поганою компанію, вчитися не хотів. Лише вештався по дискотеках, пив і гуляв. Ледве атестат отримав. Тоді в армію забрали. А коли повернувся додому, то роботи знайти не міг. Десь-колись підробляв: то вантажником, то на будівництві. Всі зароблені гроші витрачав на вечірки. Утім парубок був гарний, високий і дівчатам подобався. Постійних відносин не мав, не хотів себе обтяжувати, та й грошей зайвих на подарунки не було.
Одного разу на черговій вечірці друг Павло жартома запропонував Івану:
– Слухай женись на багатій. Ти гарний. Кілька років поживеш, а там розлучишся, і майно поділите!
– Та й де я таку дурну знайду? Яка візьме мене бідного?
– От дивись, в мене є сусідка Мар’яна. Їй сорок два роки, розведена, має свою мережу магазинів косметики. Щоправда, донька є, але то нічого, потерпиш трохи.
– Ти що? Вона ж на шістнадцять років старша за мене. Геть стара!
– Ти б бачив, як виглядає. В салони ходить, в спортзалі тренується. Ти подумай!
На ранок Іван забув цю розмову. Та раптом Павло йому зателефонував:
– Іване, тут така розмова. Сусідка спитала мене, чи я не знаю, хто може шафу зремонтувати – я їй твій номер дав. Це твій шанс!
За годину парубок вже був у Мар‘яни. Жіночка дійсно гарна була, але видно, що немолода. Шафу зремонтував аби як, та на каву запросив все ж. На диво, пані погодилась. Згодом почали зустрічатись частіше. Єдина проблема — донька Мар‘яни його страшенно зневажала. Влаштовувала сварки. Іван розповів про проблему другові:
– Вона переконує маму, що я альфонс. Хоча я грошей в неї не беру. Але подарунки дорогі робить, одяг фірмовий мені придбала, взуття дороге.
– Ото я дивлюсь, що ти такий модний. Спробуй потоваришувати з малою.
Та донька навіть спілкуватися не хотіла з потенційним вітчимом. Незабаром Мар‘яна ошелешила Івана:
– Переїжджай до мене. Скільки можна бігати. Будемо жити разом, я тебе влаштую на роботу в свій магазин. Матимеш зарплату.
Іван відразу погодився. Спочатку дуже старався догоджати жінці, все робив, квіти дарував мало не щодня, щоправда, за гроші Мар‘яни.
За кілька місяців запропонував розписатися. Вона погодилась. Та перед самим розписом попросила зробити лад з документами. Сказала все перечитати, але Іван не хотів витрачати час і просто залишив свій підпис.
Минуло два роки. Мар‘яна зрозуміла, що Іван ледащо, з бізнесом зовсім не допомагав, вдома нічого не робив, а на вечірки продовжував ходити. Все думала, що він зміниться. Вони все ж придбали нову велику квартиру. Розлучатися чоловік вже не хотів, адже жилося йому, як у Бога за пазухою. Та одного дня Мар‘яна здивувала його:
– Я подаю на розлучення. Я зустріла іншого, він цікавий і успішний.
Іван такого не очікував. Але надто не засмучувався, адже був впевнений, що залишиться з грошима. Квартиру продадуть, матиме половину вартості.
Вже наступного дня подружжя зустрілося в сімейного юриста, який повідомив:
– Ну, оскільки ви підписали шлюбний контракт, ніяких суперечок бути не може. Іван залишається з тим, що мав до шлюбу.
Врешті Мар‘яна віддала бідолашному лише одяг. Він страшенно сварився, щодня дзвонив. Та це нічого не дало. Виявилося, що не так просто бути альфонсом. Та це цілком справедливо, чи не так?
