— Богдане, не хотів тобі казати в день весілля. Словом, ти знаєш, що у твоєї новоспеченої дружини є донька?

– Як це розуміти? – я не міг повірити в почуте.

– Це дружина мені сказала на вашому весіллі, мовляв, у Тані є донька, яка зараз в дитячому будинку. Віка ж працює лікаркою і вона одразу впізнала твоя наречену. Свого часу вона відмовилася від немовляти у пологовому, але дала доньці ім’я Олівія, а прізвище Василевська, – захопливо розповідав колега.

Я вирішив перевірити ці факти. Тані на момент нашого весілля було 32, тому безумовно у неї за плечима був певний багаж. Проте відмовитися від власної дитини не так легко. З цим же потрібно потім якось жити.

Мені вдалося доволі швидко знайти дівчинку, знаючи її ім’я і прізвище. Директорка дитячого будинку організувала нам зустріч.

– Ось Олівія Василевська. Дитинко, привітайся з дядечком і скажи, скільки тобі років, – відказала жінка.

Перелякана малеча відказала:

– Мені чотири. А ти мій тато?

Від цих слів мені стало незручно. Як правильно відповісти на таке запитання? Я дивився на обличчя дівчинки, у якої була явно виражена косоокість. Проте у моєму серці ще тоді з’явилися теплі почуття до дитини, яку народила дорога мені жінка.

– Я прийшов, щоб поговорити з тобою. Скажи, ти б хотіла мати маму з татом? – звичайно, що питання було безглуздим, але я не знав, як почати розмову.

– Звісно! А ти можеш мене забрати? – з надією запитала Олівія.

– Можу, але треба трішки зачекати. Домовилися? – стримуючи сльози, відказав я.

– Так, але не обманюй мене, – попросила малеча.

– Не буду, – відказав я, обіймаючи дівчинку.

Вдома я розказав дружині всю правду:

– Таню, я все розумію і готовий прийняти твоє минуле. Проте ми не можемо залишити Олівію в дитячому будинку. Я хочу удочерити її.

– А ти нічого не забув? Може я не хочу доньки? Тим паче косоокої! – вигукнула Тетяна.

– Як ти можеш таке казати? Це ж твоя рідна кров! А проблеми зі здоров’ям ми вирішимо, – почав заспокоювати я. 

Зрештою після довгих вмовлянь я зміг переконати Таню забрати Олівію додому.

Нам знадобився рік, щоб оформити всі необхідні документи. Протягом того часу я регулярно навідувався до дівчинки, але Таня не переставала сумніватися.

Все ж я домігся свого й Олівія стала частиною нашої сім’ї. Дівчинка щиро дивувалася всьому, що бачила вперше. Вона раділа новим іграшкам і не могла натішитися солодощам. Практично рік дитина буквально спала з пачкою печива. Згодом нам вдалося виправити її зір. Олівія була дуже схожою на свою маму.

Проте, незважаючи на мої спроби забезпечити гармонію і взаєморозуміння, Таня так і не змогла прийняти доньку. Дружина любила тільки себе і нікого іншого. Через це у нас виникало багато сварок та непорозумінь.

– Навіщо ти забрав Олівію з дитячого будинку? Вона ніколи не буде нормальною дитиною!  – постійно дорікала Таня.

Раніше я не помічав, яка моя дружина егоїстична, меркантильна і холоднокровна. Мабуть, любов засліпила мене. Проте з появою Олівії все змінилося. Я почав бачити те, що раніше пропускав повз. В один момент я вирішив, що потрібно розлюбити Таню. Однак це було непростим завданням.

Якось друг порадив мені:

– Є одна народна прикмета, яка може тобі допомогти. Обміряй жінку швейним сантиметром і твоя любов до неї щезне.

– Ти мене за дурня маєш? – дивувався я.

– Я серйозно кажу. Спробуй і побачиш. 

Повагавшись, я зрозумів, що нічого не втрачаю, тому вирішив спробувати.

– Таню, мені потрібно зняти твої мірки.

– Навіщо? – здивувалася дружина. – Хочеш зробити мені подарунок? – припустила вона.

– Саме так, – підіграв я.

На жаль, друг все ж пожартував наді мною і любов до Тані нікуди не зникла.

Якось Олівія захворіла. У неї текли соплі, піднялася температура і мучив кашель. Донька всюди ходила за мамою, тримаючи в руках свою улюблену ляльку Машу, яка замінила пачку печива.

– Годі ходити за мною і скиглити! – не витримала Таня. – Краще лягай спати!

Проте дівчинка не могла заспокоїтися, що роздратувало дружину ще більше. Тоді вона вихопила ляльку з рук Олівії і викинула її через вікно.

– Мамо, моя Маша замерзне на вулиці! Можна я піду заберу її? – розплакалася Олівія.

Я негайно спустився по улюблену іграшку доньки, а коли повернувся, то вклав бідолашну доньку спати. Тим часом Таня незворушно читала свої модні журнали. Це було останньою краплею. За гарною обгорткою дружини ховалося черстве серце.

Ми прийняли рішення про розлучення. Олівія залишилася зі мною.

Пройшло трохи часу і ми з Танею випадково зустрілися на вулиці. 

– Знаєш, Богдане, ти був для мене лише трампліном, – заявила колишня дружина.

– Немає у тебе душі, Таню, – спокійно відказав я.

Після розлучення Тетяна вийшла заміж за успішного бізнесмена. Скажу відверто, що я співчуваю йому.

Олівія перший час сумувала за мамою. Мені було прикро, що від дівчинки її рідна матір відмовилася двічі. Проте Ліза змогла подбати про мене з донькою. Зараз у нас щаслива родина, в якій нещодавно з’явився ще й син Степан.

А що ви думаєте про вчинок чоловіка?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Vasylyna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector