У моєму житті склалися важкі обставини, тому я потребую поради.
Зараз мені 64 роки. У мене є дочка Іванка, якій 33 роки і син Дмитро, якому 27. Вони обоє мають другі половинки і власні сім’ї. Проте, незважаючи на свій вік, діти продовжують користуватися мною і моєю добротою. Вони зовсім не думають про мене і не цінують того, що я для них роблю.
З чоловіком ми розлучилися багато років тому. Спочатку він був ідеальним партнером і чудовим батьком, але одного дня наш шлюб тріснув через те, що у нього з’явилася інша. Виявилося, що пів року чоловік водив мене за ніс.
Розставання було непростим. Особливо ускладнювали ситуацію наші діти, які не хотіли відпускати тата. До сьогодні у мене перед очима стоїть картина, коли 5-річний син тримав батька за ногу і просив: “Я більше не буду бешкетувати, але тільки не залишай мене”.
Зрештою чоловік залишив нам з дітьми двокімнатну квартиру, погодився виплачувати аліменти і підтримувати зв’язок з дочкою та сином. Ми з ним час від часу переписувалися в соціальних мережах. У моїй душі немає образ, адже я розумію, що він обрав власний шлях, який зробив його щасливим. Ну і нехай.
У той період я найбільше хвилювалася за дітей. Мені було важливо, щоб вони відчували себе повноцінними і нічим не обділеним. Саме тому я приділяла їм увесь свій час та увагу. Дочку завжди водила на гуртки і купувала їй найкращі плаття. Для сина обирала дорогу техніку, його улюблені ігри та стильний одяг. Щоб діти ні в чому собі не відмовляли, я працювала на двох роботах.
Згодом Іванка закінчила школу і я взяла кредит, щоб забезпечити їй платну освіту в найкращому вузі столиці. Проте дочка після другого курсу покинула інститут заради чоловіка. Вона вийшла заміж і стала мамою трьох дітей. Додому Іванка повертатися не думала.
Проте зять у мене виявився вкрай лінивим. Він не хотів самостійно заробляти гроші і все життя сидів на шиї у своїх батьків. Хоча свекри неодноразово натякали, що молодим пора самим взяти за себе відповідальність.
У мене з’явився третій онук, коли я вийшла на пенсію. Дочка одразу почала мене просити: “Мамо, переїжджай до нас в столицю. Ти будеш няньчитися з дітьми, а ми з чоловіком зможемо піти на роботу”. Як звикло, я все кинула заради дочки. Проте Іванка із зятем швидко звикли до моєї турботи і буквально вилізли мені на голову. Для них я стала покоївкою та домогосподаркою. При цьому все супроводжувалося постійними докорами, мовляв, я не так годую дітей, не так прибираю, не так готую. Зрештою я не витримала і поїхала додому.
Тим часом у моїй квартирі оселився син з невісткою. Вони побралися потай від всіх, а про заручини розповіли, коли я повернулася. Сказали, що гучних святкувань не хотіли, тому відзначили урочистість на шашликах з друзями.
Проте з невісткою у нас напружені стосунки. Я більше не була господинею у власному домі. Відкритих конфліктів між нами не було. Якщо я поприбирала в хаті, то гаразд. Якщо порушила порядок невістки, то отримувала від неї шквал обурення і невдоволений погляд.
Тепер я не маю куди податися. У власному домі відчуваю себе гостем, а в дочки – прислугою.
Моя рідна сестра радить мені вказати молодим на двері. Легко так казати, коли у самої дружня родина. Для мене вигнати сина з невісткою – не варіант, адже тоді я залишуся самотньою. Та уживатися з ними все одно важко. Як вчинити у такій ситуації?
Що б ви могли порадити жінці, яка опинилася в таких обставинах?
