Я вийшла заміж по любові. Справді, мій Сергій був кавалером вартим заздрості. Ще й на фоні інших – більш серйозний та відповідальний. До того ж повна протилежність моєму батькові та брату, які звикли лежати на дивані та нарікати.
Я щиро закохалася. Для мене Сергій був ідеалом у всіх сенсах. Та ніколи не думала, що зможу його розлюбити.
А все почалося, коли ми пішли під вінець. Тоді, коли він одразу поділив обов’язки:
– Я займаюся роботою і грошима, а ти всім іншим. Ти господиня, тож знаєш як це все має бути.
І я прийняла це як належне. Адже не було на що нарікати. В коханого робота добра, жили ми не бідно, але і не заможно. Та коли народився син я сповна відчула весь тягар жіночої долі.
З дитиною він не допомагав зовсім. Аргументував це тим, що не чоловіча справа пелюшки міняти. Та і буде виховувати сина як слід лиш тоді, коли він підросте, бо зараз ще рано. Я із цим погодилась, вважала думку чоловіка правильною.
На моїх плечах був будинок, немовля, закупка продуктів, готування, прибирання, прання. А через два роки я завагітніла вдруге. Тоді на мені були вже подвійні обов’язки й це без жодної допомоги.
Зате, коли ми виходили в люди до родини, то всі нами захоплювались: “Яка гарна сім’я! Який Сергій молодець”. І я покірно кивала і щоразу додавала, як мені із ним пощастило.
Але з часом чоловік все прискіпливіше почав до мене відноситись:
– Подивись на себе. Ти ж раніше виглядала набагато краще! Займись собою!
Ох, як мені стало прикро з його слів. Він справді приносить додому гроші, але і моя робота теж нелегка. Та і часу на себе практично не залишалось. Та я взяла це до уваги й вирішила все виправити.
– Ти б не міг мені дати гроші на зачіску, манікюр та фітнес? – спитала я лагідно.
– Гроші? Ти ж знаєш як нелегко вони мені даються! Я впевнений, що нігті ти й сама здатна намалювати, та і взагалі ти не працюєш, то навіщо тобі це?
Коли менший син пішов у садок, я вирішила знайти собі підробіток поруч з домом, щоб все встигати. І знайшла. І тоді мій денний режим перескочив усі можливі грані. Я літала щодня від одного до іншого. Але таки мала свої кошти на салон краси. Єдине, що на фітнес мені фізично не вистачало часу.
Тоді я справді стала мати кращий вигляд, трішки оновила гардероб. Лише після витрачених грошей чоловік побачив у мені якісь зміни. Він все ще не цікавився дітьми й лиш не забував нагадувати наскільки втомлений повернувся з роботи.
Так рік за роком. Сини виросли та роз’їхалися на навчання. А невдовзі й свої сім’ї позаводили. Одного дня я зловила себе на думці, що тепер мене ніщо не тримає поруч з чоловіком. За час, що минув ми сильно віддалилися один від одного, от тільки він про це не знав. Нам навіть не було про що поговорити й це мене жахало. Невже я решту життя проведу з “чужою” людиною?
І це підштовхнуло мене на відчайдушне рішення. Я подала на розлучення.
Звісно, уся родина була шокована. Адже, що таке могло найти на мене, що я залишаю ідеального чоловіка і батька своїх дітей? Та пояснювати я нічого не збиралась. Навпаки ще більше вислуховувала від Сергія який він нещасний, та ловила на собі докори сім’ї.
– Я нічого не розумію, адже у нас все було добре! – жалівся він родині. Та навіть за цю акторську гру всі старалися його підтримати.
Коли перед нами відчинилися двері суду він востаннє спитав, що пішло не так, і додав, що є час передумати. Та коли я згадала, що ніякі мої пояснення до нього так і не дійшли, то впевнено глянула на нього і зробила крок вперед. Крок у своє нове і вільне життя у свої п’ятдесят два!
Думаєте я поспішила з рішенням? А ви б терпіли на моєму місці?
Фото з відкритих джерел
