Сталось так, що ми не пішли на День народження свекрухи. От тільки про те, що вона була зла, як дідько я дізналася лише згодом.
Я і конфлікт – це речі несумісні. Та і батьки мене виховували доброю людиною, вчили поважати старших, а за потреби й робити так, як вони вважають за потрібне. І вийшло так, що всі роки, що я у шлюбі, то слухалась свою свекруху наче рідну матір.
Не знаю звідки у мене стільки терпіння, але якби ви хоч би день пожили з нею, то все зрозуміли. Не жінка, а Гітлер у спідниці, чесне слово. Навіть її чоловік поруч з нею стає слухняним солдатом. Ірина Василівна цього року виповниться 65 років. Про її стальний характер можна книгу писати, а про самозакоханість я взагалі мовчу!
Ірина Василівна, як належне гордій господині хотіла відсвяткувати свій ювілей у колі родини, друзів та сусідів. Щоразу її грандіозні плани з організації й підготовки свята лягали на мої плечі! Саме так, адже вона була переконана, що нічого бруднити свої руки, коли є мої.
Ми з коханим щороку мучились від пошуку продуктів, які свекруха виписувала у довгий список. Взимку далеко не все можна знайти, або дорого коштувало. А потім всім приготуванням займалась я одна. Я люблю готувати, але не в таких кількостях за короткий час.
Звісно, що всі гості нахвалювали салатики та закуски й не тільки на щедро вкритому столі. І вся хвала була іменинниці, а не мені. Борони Боже промовитися перед кимось.
Така ж доля чекала мене і цього року. Та сталось так, що захворів наш з коханий собака. Він нам дуже дорогий, майже як дитина. Бо, на жаль, Бог не посилає нам власне дитя. Тож ми піклуємось про нього, як про справжнього члена сім’ї.
Ветеринар сказав, що кілька днів потрібно бути поруч з Рексом, щоб відстежити його стан і в разі чогось вчасно відвезти у клініку. То ж ми вирішили, що разом залишимось доглядати за ним. Але така новина свекрусі не сподобалась.
Після святкування я тільки те і чула, що як могла собі дозволити проміняти її на пса. Що вона більше не збирається нам допомагати й говорити зі мною.
Я лише знизала плечима, адже своєї вини тут не бачу. Тим більше останні 6 років я накривала їй стіл. Від третіх лиць я дізналась, що весь свій ювілей Ірина Василівна просиділа як надута, ображена жаба, навіть не посміхалася і ніхто не міг зрозуміти в чому проблема. Свято не вдалось.
Я думаю, що ця ситуація пішла їй на користь. Може вона почне цінувати мої старання. А як ні, то я нарешті зможу відчути трохи свободу!
Як думаєте, хто перший піде на примирення? Як би ви вчинили на місці невістки?
Фото з відкритих джерел
