Коли я зустріла Олександра, то зрозуміла, що він – моє справжнє кохання. Буду з ним поруч у скрутну хвилину та щасливі моменти. А чоловік піклувався про мене, немов про малу дитину. Річ у тім, що я сирота і все своє життя прожила у дитячому будинку. Він дав мені таку турботу та ласку, про яку навіть не могла мріяти. Здавалося, що це не життя, а просто казка!
Згодом я переїхала до нього. У Сашка була власна велика квартира, а я жила у маленькій кімнаті у гуртожитку. Думала, що будемо жити разом довго та щасливо. Хоча чоловік не зробив мені пропозицію, але відчувала себе його дружиною. Незабаром я відчула дивні зміни. Постійна нудота, паморочилося у голові, ще й добряче поправилася, що аж живіт став таким кругленьким. Вирішила зробити тест на вагітність. Досі пам’ятаю, як скрикнула від щастя, коли побачила дві смужки! Сашко був на сьомому небі від такої звістки!
Але згодом він почав затримуватися на роботі. Думала, що бере додаткову роботу, щоб побільше грошей заробити для малюка. Але Сашко почав спати окремо від мене, з холодом дивився на мене, навіть не обіймав чи цілував.
Ніколи б не могла подумати, що звичайний телефон зможе відкрити мені очі на цю ситуацію.
Коли чоловік був у душі, то залишив телефон на кухні. А я тоді якраз вечерю готувала. Думала, що може хоч його улюблений борщик трішки зблизить нас. Та на екрані засвітилося повідомлення. Від Світлани. “Ти сьогодні прийдеш ввечері”. І смайлик, який підморгує.
Але чоловік знайшов собі виправдання, мовляв, це колега, яка просить приїхати в офіс та допомогти з важливими документами. Адже скоро перевірка приїде, а у них звіт досі не виконаний. Я повірила, адже думала, що він так для мене та дитини старається. Навіть не повечеряв. Швидко переодягнувся та гримнув дверима.
Потім Олександр взагалі перестав ночувати вдома. Завжди одна й та сама фраза – багато роботи, нічого не встигаю. Вирішила одного разу поцікавитися, підтримати чоловіка – а той у відповідь пробурмотів, мовляв, то не моя справа і нема чого носа свого пхати до бізнесу.
З пологового будинку я їхала додому на таксі. Чоловік навіть не прийшов на виписку. Не телефонував, не цікавився здоров’ям новонародженого синочка. Коли ж я запитала, як він хоче назвати сина, то він сказав, що без різниці. То ж мій син також, нехай я виберу йому ім’я. Така поведінка насторожувала та почала мене пригнічувати.
Через вагітність я різко поправилася. Багато часу проводила з малюком, адже той часто хворів. Ночами не спала, Дмитрик плакав та вередував. Це дуже дратувало Олександра. Тепер він не ночував вдома, бо “син постійно плаче, а ти його не можеш ніяк заспокоїти, навіщо взагалі народжувати, якщо з таким малюком не можеш дати собі раду?!” – постійно дорікав мені чоловік. Також не забував пожартувати про мою фігуру. Але він жодного разу не допоміг мені з дитиною, хоча це ж його первісток!
Моє серце не витримувало такого негативу. Вирішила запитати чоловіка, що відбувається. Що трапилося з нами, що ми там почали віддалятися? Та відповідь мене приголомшила. Олександр спокійно розповів про те, що у нього є молода дівчина.
– А ти думаєш, що мені приємно жити з такою, як ти? Глянь на себе, ти на кого перетворилася? Сіра миша та й годі! Не хочу більше бачити тебе і дитину у моїй квартирі. До кінця тижня збирай речі та повертайся назад у гуртожиток. Мені все одно на твої проблеми, я тебе більше не кохаю. – відповів чоловік.
Спершу я думала, що це просто розіграш. Куди мені йти з дитиною? Хто мене прийме, адже я без роботи! Але чоловік навіть не хотів зі мною говорити.
Одного дня приїхав додому. Але не сам. На порозі стояла довгонога струнка дівчина, немов модель з глянцевого журналу. Олена з відразою глянула на мене та малюка.
– Ти що, не зрозуміла мене з першого разу?! Я тебе попереджав, що до кінця тижня, щоб духу твого та цього крикуна не було! – почав лаятися Олександр та викидати наші речі за поріг.
Кинув декілька гривень у сумку та закрив за мною двері. Дмитрик плакав. А я сиділа на лавочці та не знала, що робити.
Не пам’ятаю, як дійшла до свого гуртожитку. Чергова, баба Галя, мене впізнала. Допомогла занести всі речі. Але сказала, що не може пустити жити назавжди – поживу декілька днів і буду з’їжджати, бо студенти скоро приїдуть заселятися.
Наступного дня зібрала всі свої “скарби”. Ланцюжок, сережки, перстень та віднесла все у ломбард. По дорозі зустріла бабусю, яка шукала собі сусідів у квартиру. Бачу, що жінка хороша та приємна. Якраз грошей вистачало на перші місяці життя.
Ніна Борисівна, власниця квартири, мене допомагала з Дмитриком. Вона жила сама, нещодавно поховала рідну доньку з онуком. Здається, що я замінила їй втрату. Прийняла нас, як рідних.
З часом я знайшла роботу, влаштувалася у клінінгову службу. Грошей вистачало на прожиття. Поки я працювала, пані Ніна сиділа з малюком. Хоча у пенсіонерки також був підробіток – в’язала светрики та шапочки для немовлят на продаж. Ось так ми жили разом.
Через декілька місяців я ввійшла у такий ритм життя. Було багато постійних клієнтів та висока зарплата. Одного дня жіночка, у якої ми прибирали вже декілька тижнів під ряд, попросила мене про одну послугу. Діана Миколаївна попросила мене перейти до неї на роботу та стати її домробітницею. Обіцяла великі гроші, бо вже старенька та здоров’я не дозволяє доглядати за великим будинком. Я погодилася, адже знала її досить довго.
Щодня приїжджала до неї та допомагала. Готувала їсти, прибирала, вигулювала собаку. Та одного разу чотирилапий влаштував таке….
Собака була дуже моторною та непосидючою. Лабрадор, великий та красивий. Однак такий неслух! Одного разу знайшов десь улюблені цукерки пані Діани та зжер всі. Навіть з целофановою обгорткою! Пані Діана швидко викликала таксі та ми разом поїхали у клініку. Слава Богу, що вчасно приїхали. Джеку промили шлунок та дали спеціальні ліки.
– Дякую, що була поруч! Бо я б сама не впоралася, він же важкий, немов слон, а ти його так легко підняла! Врятувала мого друга. Хочу тобі віддячити добрим ділом.
У Діани Миколаївни була своя фірма і вона шукала нового бухгалтера. Казала, що я здібна дівчина, тому оплатила мені курси для отримання кваліфікації та влаштувала до себе на роботу.
Я вхоплювала все на льоту. Виявилося, що два помічники потайки обкрадали жінку та вели “чорну” бухгалтерію. Пані Діана одразу їх звільнила, а мене назначила новим заступником.
Ось так через 5 років з прибиральниці я стала помічником генерального директора. Купила власну квартиру та машину, а Дмитрик ходив у приватний ліцей. Одного дня я випадково зустріла свого колишнього чоловіка та його жінку. Пара продавала квартиру. Вона перетворилася на якусь амфібію – поправилася на 30 кілограмів, кудись зникла її краса та шарм. Вже не була тою довгоногою білявкою, яка колись дивилася на мене з огидою. Виявилося, Сашка звільнили з роботи та зараз він підпрацьовує офіціантом та охоронцем у якомусь кафе. Взяли кредит на машину, але не можуть до кінця його виплатити.
Але мені було гидко бачити їх. Розвернулася та гордо пішла геть.
– От бачиш, як життя бумерангом повертається! Ти просто молодець, що не здалася тоді, а продовжувала боротися за своє щастя! – хвалила пані Діана мене за філіжанкою кави, коли я розповіла про таку зустріч.
Я ніколи б не могла подумати, що моє життя буде таким. Але я щаслива. І це найголовніше!
Чи вірите ви у те, що всі наші вчинки повертаються бумерангом?
