Майже 30 років Іван прожив у шлюбі з Іриною. Старшому синові Андрію нещодавно виповнилося 27 років, коли батьки розлучилися…
Коли вони тільки одружилися, то придбали невелику однокімнатну квартиру на перший час. А згодом назбирали побільше грошей та купили велику й простору трикімнатну квартиру, майже в центрі міста. Думали, що будуть ту попередню здавати в оренду, але жінка попросила переселити туди її маму – вона вже літня людина та нехай живе поруч. Село було далеко й не завжди була нагода провідати стареньку.
Згодом Ірина народила первістка – сина Василя. Але часто сварила на нього через кожну дрібницю, не звертала увагу та не хвалила за хороші оцінки у школі. Немов не могла його прийняти… А потім народила дівчинку Христинку. Бігала навколо неї, гралася та купувала найкращі іграшки чи одяг. Вже й зовсім забула про існування старшого сина. Тому вона потім холодно ставилася й до невістки Оленки. Не приймала її у родину. Ще й полюбляла з нею лаятися, мовляв, вона з Василем тільки через гроші.
Іван не смів сказати поганого слова дружині й тільки сумно хитав головою. Але Василь завжди заступався за Оленку й всіляко захищав перед матір’ю. Коли ж дівчина сказала, що вона вагітна, то Ірина почала намовляти всіх проти невістки, мовляв, вона сама дитину нагуляла й Василь не рідний батько. Тоді вже Оленка не витримала й крикнула:
– А не треба всіх по собі судити! Я не така, як ви!
Жінки так почали лаятися, що вже Іван не витримав й втрутився у конфлікт. А потім через місяць він подав заяву на розлучення. Слова невістки змусили його зробити декілька тестів на ДНК. Василь – рідний син, ще й бабусю підключили для перевірки. А ось Христина, виявляється, не біологічна донька. Ось так.
Через декілька днів він вигнав нахабну дружину й доньку. Нехай у сусіда живуть далі, а йому таких “родичів” у квартирі не треба.
– Тату, але ж це наша мама. Хіба так можна?…
– Ось уяви, що у тебе в житті трапилася така схожа ситуація. Ти як би вчинив?
– Не знаю. Але ж це моя рідна мама, а ти її просто вигнав геть!
Василько підтримував стосунки з сестрою та матір’ю, однак ті щоразу намагалися йому довести, що насправді це Олена у всьому винна! Вони переїхали в однокімнатну квартиру й так тіснилися майже рік часу – бабуся, Ірина та сестра Христина.
Одного дня до Василя в гості прийшла сестра.
– Ти маєш віддати мені свою трикімнатну квартиру! Май совість, я ж молодша сестра! У мене навчання, я на роботу не можу влаштуватися. Де я знайду гроші ще й на нове житло?!
І так щоразу при нагоді дівчина намагалася маніпулювати Василем. Вже й Олена дізналася про те, що чоловік віддає майже половину зарплати на потреби його сестри й матері. Часто сварилася з ним, адже не розуміла такого вчинку.
Батькові така поведінка не подобалася.
– Христино, послухай мене уважно. Ця квартира офіційно належить мені, бо я її власник. Тому пропоную просто поділити. Я заповідаю частку онуці, сину, та невістці, решта – тобі, вийде 1/4 від суми майна.
Василь намагався помирити своїх батьків. Але марно – Іван не хотів нічого чути про дружину та навіть заборонив у квартирі згадувати її ім’я.
Звісно, що Ірина розповіла всім родичам про розлучення та поділ квартири. Але не до кінця й намовила всіх проти Івана. Адже як він посмів вигнати її та доньку, яку виховував 18 років? Ще й відмовляється давати хоча б якісь гроші для дівчини.
– А навіщо така дружина, яка ще й зараз намагається маніпулювати сином? Спершу його не любила, а тут бігає та гроші просить. Ні! Нехай вже нарешті зрозуміє, що нас нічого не пов’язує! Я тільки щасливий, що позбувся таких ледацюг!
Іван вчинив правильно?
