– Валера, навіть не починай. Я проти того аби твоя сестра тут жила. Так, вона хвора, але я не збираюся її доглядати, поки ти на роботі.
– Сонечко, але хто ж попіклується про Іринку? Вона мене виховувала з 10 років! Я їй усім зобов’язаний.
– Іринка, Іринка, Іринка…Досить! Нагадую, ми продали твій дім, щоб дати сестрі гроші на квартиру. Тепер ти живеш у мене. От скажи, ми ж не мільйонери. Чому ми постійно маємо їй допомагати.
А де тепер це житло? Правильно. Продала вона її і всі гроші на лікарів спустила. Зроду тільки для себе коханої старалася. А як припекло, заберіть до себе. Так що я від неї хорошого в житті бачила? нічого –
Валера теж підвищив голос – Так уже й нічого. А хто наше весілля оплатив? А хто тобі речі сумками з міста пров? А халупу, яку твої подарували, на чиї гроші відремонтували? Іринка. А ти кажеш. Невдячна – і нервово заходив по кімнаті.
У будинку повисла тиша. Але не довго. Лариса вже спокійніше стала приводити свої доводи – Ну дивись. Вона лежача, це раз. Ти на полях цілодобово, це два. Доглядати за нею кому? Мені? Ти уявляєш, що це таке? Брудні пелюшки, дорогі памперси. А де грошей взяти?
Валера змахнув рукою – Вирішуй, Лариса. Відмовишся, я теж з дому піду. Зніму будинок і за Іриною сам доглядати буду. А ти живи як хочеш. На розлучення можеш сама подати – і вийшов з кімнати.
Лариса задумалася. Красою і поступливим характером вона не блищить. Щоб за Валерку вийти, стільки інтриг вона провернула. Чи не моргнувши оком у вагітної подруги повела.
А Валерку переконала, що не його це хлопчисько, а від приїжджого молодця. Він і повірив і тепер в сторону Гальки і не дивиться. А така любов була. І не працює Лариса, бо кому охота ламатися за три копійки. А Валера у неї передовик, завжди гроші хороші приносить. А раптом і справді піде?
Вона кинулася слідом і обняла чоловіка за плечі – Ну прости ти мене, дурну. Просто розгубилася я, адже ніколи за немічними не ходила. Вези сестру, Валера. Нехай у нас живе. Може в рідному краю і полегшає їй –
Він повернувся і зі сльозами на очах, розцілував її – Я знав, Ларочка, знав. Ти у мене найкраща в світі. Так завтра ж і виїжджаю. А ти поки їй місце прибери, щоб зручно було –
Через день до будинку під’їхала спеціальна машина і з неї на носилках винесли Ірину. Лариса як побачила, ахнула. Замість рухомий і повненької жінки, на носилках лежало висохле тіло. Жалість мимоволі кольнуло її серце.
І почалися будні. Якщо в перший час Лариса, повозмогая гидливість, обтирала, підтирати. А через тиждень збунтувалася. – Не можу більше. То їй води подавай через кожні п’ять хвилин.
Годувати починаю, все назад сригивает. А мені все це стирай – скаржилася вона чоловікові. – Ну потерпи трохи. Скоро новий курс лікування починається, може легше буде – заспокоював її Валера. – Я навіть сходити нікуди не можу. Ні в кіно, ні до подруг. Сиджу як прив’язана – плакала вона.
Зрештою їй все це набридло. Поки Валера був на роботі, вона стала залишати Ірину одну. Приходила пізно, перед приходом чоловіка. – Тільки спробуй, Валерці поскаржитися. В богадільню відправлю – загрожувала вона Ірині. Та покірно опускала очі і мовчала. Мабуть не хотіла сварок між подружжям.
А восени послали Валеру прибирати зерно в інший район на тиждень, дві. Жінки залишилися одні. – Воду я тобі на тумбочці поставлю, захочеш дістанеш. Менше під себе ходи, а то так і будеш мокрою лежати. А я піду з подругами погуляю –
Ірина тихо почала благати – Не йди, Лариса, будь ласка. Відчуваю погано мені зовсім. А я віддячу тебе – Лариса фиркнула – Чим? Памперсами загидженими что-ли? Ірина показала рукою на валізу – Відкрий його. Там за підкладкою скринька є.
На чорний день відкладала – Лариса квапливо отпорол нерівний шов і відкрила скриньку. – Нічого собі. Ось куди ти все гроші витрачала. Яка ланцюжок, які кільця -І квапливо начепила все на себе. Покружляв перед дзеркалом -Красивое – і побризкати духами. – Ну я пішла. Таку красу треба обов’язково дівчатам показати. Нехай обзавидуются – Ірина простягнула безсило до неї руки – Лариса, ти ж обещала- Але услушала тільки цокіт каблуків на ганку.
Лариса прийшла під ранок, напідпитку. Такого фурору вона не очікувала. Навіть хлопці молоді, та красиві, навперебій на танець запрошували. – Ну як ти тут? Вибач, що затрималася трохи – захихотіла вона й включила світло. І закричала. Ірина зі спотвореним обличчям лежала на підлозі, а в сантиметрі від неї валявся розбитий стакан.
Валера почорнів від горя. Старенькі ревно хрестилися і шепотіли, відмучилася, мила. А Лариса, відчуваючи свою провину, роблено тужила. І все боялася, як би чоловік не впізнав, що коли Ірина гинула, вона на танцях запалювала. Коштовності вона завбачливо приховала.
Минуло сорок днів. Валерій, як завжди приїхав з роботи. Лариса метушливо стала ставити вечерю на стіл. Але він як сів, так і сидів. – Ну может хватит уже, Валерочка. Всі ми не бессмертні.
– Він підняв голову і глухо сказав – Це правда? – Лариса відчувши недобре, прошепотіла – Що, правда? – Він встав і уперся в неї важким поглядом – Що в ту ніч, тебе вдома не було? – Вона замахав руками – Та ти що, не вір нікому. На моїх руках Іринки не стало – Він замахнувся, але на півдорозі стримав себе – Брешеш! Все ти брешеш. Я від тебе йду. Ніхочу тебе більше бачити. Егоїстка зі зміїної душею
Валера пішов до Галини і синові. А Лариса в місто подалася. Не дуже то приємно, коли тебе все засуджують і навіть батьки. Продала хату за бесценнок і поїхала. Зняла собі квартиру, насолоджувалася міським життям. А як гроші стали закінчуватися, вирішила прикраси Ірини в ломбард забрати. Сама їх одягати не могла. Від кілець пальці відразу опухали. Ланцюжки душили, а від сережок вуха гноїлися.
Принесла все своє »багатство» оцінювачу, той не поскупився і дав хорошу суму. На радощах вона вирішила себе порадувати. Купила гарна сукня і різних делікатесів. Імпровізований бенкет закінчився реанімацією. Щось з продуктів було неякісним.
Так Лариса в свої неповні тридцять п’ять, стала інвалідом. Довелося повернутися в рідне село до хворих батькам і з заздрістю спостерігати за щасливим Валерою і Галиною. Ось, а ви говорите, що бумеранга не існує. Ще як існує.
А як ви вважаєте: хто має доглядати хворих родичів?
