З дитинства у Діни була хороша інтуїція. Будучи підлітком, вона змогла вчасно зупинитися перед пішоходним переходом, коли там летіла некерована вантажівка. У зрілому віці вона також неодноразово приймала правильні рішення, до яких навіть прислухався її чоловік.
А ця історія лише ще один доказ того, що внутрішній голос ніколи не підводив Діну.
Це було у 1988 році. Тоді їй було 19. Дівчина поверталася пізно ввечері додому після посиденьок в гостях. Щоб потрапити на свою вулицю, їй потрібно було пройти через парк. Хоча посеред ночі він більше нагадував дрімучий ліс із фільмів жахів. Тільки у ньому водилися не вигадані чудовиська, а місцеві хулігани.
На станції з електрички вийшло близько п’ятнадцяти людей і всі направилися у сторону парку.
Діні було доволі лячно, тому вона одразу почала шукати собі попутника, з ким би почувалася в безпеці. Вона перебрала усі можливі варіанти, але жодний із них її не задовільняв. Та усі люди надто швидко розійшлися різними стежками, тому дівчині не залишалося нічого іншого, окрім як звернутися по допомогу до підозрілого чоловіка з пляшкою в руках.
– Перепрошую, а можна я буду йти разом з вами? Одній страшно.
Незнайомець у відповідь просто кивнув.
Спочатку вони йшли мовчки, а потім чоловік вирішив з відстані викинути в сміттєвий бак свою пляшку. Він, звичайно, влучив, але своїм розмахом руки випадково зачепив шпильку на голові Діни. Її це дуже засмутило, адже вона не один місяць заощаджувала кошти на цю прикрасу.
Приблизно тридцять хвилин вони удвох нишпорили в траві, але все марно.
Дорогою додому незнайомець намагався розрадити дівчину. Він запропонував їй відкупити втрачену річ. Діна відмовлялася, але потім раптом сказала:
– Гаразд. Якщо ви так наполягаєте, тоді завтра о сьомій вечора я буду на вас чекати біля Оперного театру. Саме там є потрібний магазин. До речі, я ще не втсигла представитися. Мене Діною звати, – усміхнулася вона.
– Едик. Тоді домовилися, – відказав чоловік.
Наступного дня Едик розбудив мене з самого ранку, щоб позичати грошей. У нього і так скрутне становище, а тут ще якась дивачка зі своєю шпилькою!
Його звільнили з роботи близько місяця тому. Кожного дня він розглядає різні оголошення, але все марно. Вчора з відчаю навіть купив пляшку пива на останні гроші, хоча в повсякденному житті на нього це абсолютно не схоже.
Мені було зрозуміло, що я побачу свої гроші не скоро, але Едик наполягав, мовляв, обіцянки потрібно виконувати.
Він прийшов на зустріч вчасно. Біля Оперного на нього чекала Діна. Вони обмінялися холодними привітаннями і направилися в магазин з прикрасами.
Дівчина показала, яка у неї була шпилька. Чоловік одразу жахнувся, адже її ціна була космічною. У нього й близько не було таких грошей.
Тим часом у магазин зайшло троє чоловіків. Це були два високі й широкоплечі охоронці, які відповідали за свого маленького й круглого боса. Вони нахабно підійшли до прилавка, відсуваючи в бік усіх інших клієнтів, серед яких була й Діна.
Едик обурено сказав:
– І звідки в людей стільки наглості…
Бугаї після почутого хотіли дати вискочці прочуханки, але він нескладними рухами повалив їх на землю. Найнижчий серед них закрив руками обличчя і сказав:
– Годі! Залишіть моїх охоронців в спокою! Хай живуть!
– Нічого їм не станеться, – буркнув Едик.
Виявилося, що цей товстенький чоловік був інспектором, який перевіряв магазини. Він не розгубився й одразу запропонував Едику роботу, адже йому давно пора замінити цих нікудишніх охоронців.
Хлопець трохи подумав і погодився. З Діною у них також все склалося найкращим чином. Через рік вони побралися, а зараз у них виріс дорослий і дужий син.
А щодо історії в магазині, то інспектор вирішив загладити свою провину за незручну ситуацію перед Діною і запропонував їй вибрати будь-яку прикрасу. Дівчина, підморгнувши Едику, тицьнула пальцем на ту саму шпильку.
А вам часто у житті щастить?
