UA

Я саме висмикнула з землі останню морквину — вона хруснула, як суха гілка, — коли за спиною клацнула хвіртка. Надя зайшла на город не стежкою, а прямо між грядками, ніби не бачила ні цибулі, ні кропу, ні наших рівних рядочків. На руках — дитина, на обличчі — тиша, яка завжди перед чимось. — Мамо… — … Читати далі

Ключ у замку провернувся так, ніби хтось втискав його злістю. Я витерла руки об фартух і встигла тільки сказати: — Вадиме, ти точно…? Двері вже відчинилися, і на порозі стояла Ольга Дмитрівна. Пальто — ідеально застібнуте, губи — тонкою лінією. Поруч — її сестра з таким поглядом, ніби вона тут не в гостях, а на … Читати далі

Ніж дзенькнув об дошку так голосно, що я сама здригнулась. Куряча ніжка, ще вчора рум’яна й пахуча після новосілля, лежала на тарілці й виглядала так, ніби її хтось образив. Олексій стояв у дверях кухні, не заходив, як суддя на порозі залу. — Я це їсти не буду, — сказав він і навіть не глянув на … Читати далі

Автобус ще не встиг повністю зупинитися, а я вже стояла в проході з рюкзаком, притискаючи до грудей паспорт так, ніби його можна було загубити разом із останньою надією. На платформі пахло кавою й гарячим металом, люди кричали одне одному через валізи, а я шукала очима одне-єдине обличчя. Вона з’явилася різко — ніби вирізана з чужого … Читати далі

Я поставила літрову банку на стіл так, що скло дзенькнуло об тарілку, і в кімнаті на секунду стало тихо. Ольга Михайлівна навіть не сіла — стояла в коридорі, як перевіряльниця на вокзалі, і знімала рукавички повільно, ніби розмотувала нерви. — От, — сказала вона й кивнула на банку. — Щоб у тебе гості не сиділи … Читати далі

М’ясо вже шипіло на решітці, коли в кишені фартуха завібрував телефон. Я витерла руки об рушник, щоб не забруднити екран маринадом, і втиснула “прийняти”. — Маринко… — голос тітки Раїси був не святковий. Він був такий, ніби вона щойно зайшла в чужу хату й побачила безлад. Я відвела погляд від мангала, де Петро обережно перевертав … Читати далі

Він не подзвонив у двері — а одразу в домофон, коротко й нахабно, ніби мав ключі й право. Я саме відрізала підкладку під пальто, голка на машинці стукала рівно, і цей звук раптом зламався, як нитка. — Мамо, до нас? — Дмитро визирнув із кімнати, тримаючи в руці гантелю, ще мокрий після душу. Я подивилась … Читати далі

Ключ від бабусиної квартири дзенькнув об батарею й упав мені просто під ноги — ковзнув по старому лінолеуму, ніби йому теж соромно було тут лежати. У коридорі ще стояв її запах: пральний порошок і м’ята. Артем потягнув мене за рукав: — Мамо, ми тут тепер будемо? Я вже відкрила рот відповісти, як телефон у кишені … Читати далі

Дзвінок урвався на півслові — і в тиші кухні зависло: — Мамо вже замовила ресторан. І квартиру їм… купила. Романові. Я поставила чашку так різко, що ложечка дзенькнула об кераміку, мов хтось ударив по нерву. Данилко в кімнаті стукотів машинкою об підлогу, а я раптом не могла зробити навіть ковток води — в горлі стало … Читати далі

Двері під’їзду навіть не встигли зачинитися, як у домофон хтось натис так, ніби гасив пожежу. Вова з чашкою чаю зупинився посеред коридору, а я в ліжку підскочила від різкого дзвінка телефону — Данилко в мене на руках здригнувся і закректав. — Не бери… — прошепотів Вова, але екран уже світився: «Ольга Матвіївна». Я натисла «прийняти», … Читати далі