Чоловіка розбудив будильник. Павло вкотре невиспаний ледве розплющив очі. Йому потрібно було збиратися на роботу на завод, а він не міг підвестися з ліжка. Повноцінний сон здавалися йому чимось нереальними. Це тому, що він недавно став молодим татусем. Цю всю ніч дитина знову плакала.
За хвилину чоловік таки підвівся, потягнувся, а його погляд натрапив на журнальний столик біля вікна. На ньому щось біліло і Павло вирішив підійти. Наближаючись, він впізнав на аркуші почерк дружити й почав читати.
“Вибач, я більше так не можу. Це не твоя провина. Не намагайся мене знайти”.
Павло отямився за секунду. Ілона звісно мала не ідеальний характер та деколи могла влаштувати сцену. Та навіть на таке, він неї не можна було сподіватися. Він любив її всім серцем і не міг зрозуміти за що вона так вчинила з ним. Павло подумав, що втратив свою сім’ю. Але глянувши на ліжечко, помітив як у ньому солодко спала Софійка.
Павла кинуло в жар. Він не вірив тому, що відбувалося. І не знав, що йому робити далі. Він сильно розлютився на дружину і мало не проклинав її за таку безвідповідальність. Він уявляв, як вона вривається у двері зі сльозами на очах і каже, що була не права.
Хвилина за хвилиною краяли душу чоловіку. Він розумів, що повинен бігти на автобус інакше спізниться на роботу. Павлу нічого, крім того, як взяти з собою пляшечку зі молочною сумішшю, та вдягнену дитину не прийшло. Коли начальник побачив стурбованого чоловіка, то постарався його підтримати й дав позачергову відпустку, поки все не вляжеться. Минали дні та жодної звістки від дружини так і не було.
Дівчинка росла. Він щодня гуляв зі дочкою у дворі біля свого п’ятиповерхового будинку. Цього дня Софійка гралася у пісочниці. Вона все більше почала нагадувати свою маму і це завдавало чоловіку болю. За кілька хвилин Павло почув ніжний жіночий голос за своєю спиною.
– У вас все добре?
Чоловік повернувся і впізнав її. Жінка також часто гуляла у дворі. Читала книгу чи бавилась з сином, який теж подружився з Софійкою.
Павлу ніколи не спадало на думку хоч раз заговорити з нею. Вона була мініатюрною блондинкою з голубими очима і милою посмішкою.
– Скоро все наладиться, от побачите.
Діти побачили, що вони розмовляли й разом підбігли ніби змовились. Софійка спитала в тата чи це його мама, а Ромчик у мами чи це його тато. Дорослі подивилися один одного і синхронно сказали, що так.
Коли вони вирішили, що пора йти додому у дітей почалася істерика. Вони навідріз відмовлялися розлучатися, а батьки не знали, що знали, що мають робити. Врешті решт, вирішили піти до Павла, щоб діти заспокоїлись. Повечеряли й сіли дивитись телевізор. Батьки сподівалися, що діти скоро заснуть і нова знайома зможе піти додому. Але коли було вже за північ, чоловік запропонував залишитись. Люба погодилась.
– Так, добре. Завтра відведемо їх в садок і вони забудуть сьогоднішній день. – З посмішкою промовила Люба.
Коли настав час прокидатися у дітей повторилась істерика. Тепер вони просили, щоб сьогодні ніхто нікуди не дівався, а після роботи обов’язково повернувся додому.
Того дня Софійку перевели до групи Ромчика і вони весь день провели за іграми. Коли батьки прийшли по своїх дітей, зрозуміли, що сталося і не знали куди подітися. Просто так здурити дітей не вийде, тим більше вони дивилися на них такими благальними очима.
Так тривало кілька місяців. Павло за той час пригледівся до Люби, а вона зрозуміла, що чоловік вартий всіх похвал. Так із двох неповноцінних сімей утворилася одна повноцінна. І дітям не доводилось повторювати свою вибрики. Дорослі вирішили, що завжди будуть жити разом…
Якби не спонтанна відповідь “так” дорослих перед дітьми, то чи склалися у них стосунки?
