Надя сиділа у кафе з подружкою. Жалілась на життя і на свого чоловіка.
– Мирося, ну розумієш, не можу я вже. Розлучатись хочу! бачити вже того Ростика не можу!
– Ти що, подруго, таке дурне говориш? Він же такий хороший. Любить тебе безмежно, дочку твою он вже як довго виховує і слова тобі кривого за неї не сказав. Так ще й молодший на 4 роки, сил і енергії завжди має повно.
– Нудить вже мене від його закоханого погляду! 12 років прожили разом, а він далі сохне за мною. Ну от все зробить, що попрошу.
– Хіба це погано? До того ж ти сама його таким зробила! Хотіла романтики постійно, от він тобі її і дає!
– Та не хотіла я її. Він сам безперестанку бігав коло мене на задніх лапках. То каву у ліжко, то ноги масажує. Тьху! Мені спочатку ніби подобалось, а тепер я розумію, що у мене не чоловік, а ганчірка від підлоги.
– Ну ти і дивна, їй Богу. Я б раділа на твоєму місці. Мене так ніхто не балував – замріяно говорила Мирослава.
– Я його поважати зовсім перестала. От мій колишній Андрій – справній самець. Ух, аж дух захоплює , як згадую. Такий нахабний, зухвалий, все вирішував.
– Та він ще той негідник! Його то якраз і не має за що поважати! Дочку зробив тобі і втік. Гуляє по інших бабах. А ти ще його прощала, повернути хотіла!
– Ну мені тому і подобалось з ним бути. Я, мов на американських гірках каталась – то вгору, то вниз. А після сварок ми так пристрасно кохались, що я все була готова йому пробачити! А з Ростиком нудно мені і все..
Надя повернулась додому. Там її чекав Ростик з донькою. Він сидів за комп’ютером, але тільки побачивши дружину, радісно кинувся її обіймати.
– Кохана, а де ти була?
– З Мироською сиділа теревенила.
– А я таку смачну курочку запік. Ти от спробуєш і пальчики оближеш. Я обі обіцяю. Іди мий руки і до столу.
Надя відчувала, що її знову нудити починає. Не могла вона без відрази дивитись на чоловіка.
На тих своїх курочках, сардельках і запіканках погладшав: щоки круглі, живіт стирчить. Та турбота пре аж через край..
– Не хочу я твоє курки! – не витримала і крикнула жінка – Хочу розлучитись з тобою!
– Я вже це чув. Знову повторюватимеш “Краще самотність, ніж житя з тобою?” Мені вже піти чи коли?
– Ну набрид чесне слово! От ти і зараз у мене питаєш, що робити! Будь мужиком! Зроби хоч раз щось сам. Прийми рішення врешті-решт.
Надя почула, як за декілька хвилин за чоловіком зачинились двері.
“Нарешті” – подумала вона.
Так їй добре було. Тиша, самотність, ніхто мозок чайною ложкою не виїдає, не сюсюкається. На ліжку так багато місця стало. Тепер вона може лягти так, як їй зручно, А не так, на скільки вистачило місця.
Надя захотіла веселитись, відчути свободу.
Через тиждень життя без Ростислава до Наді зателефонувала Мирослава.
– Знаєш, кого зараз у кафе бачила?
– І кого ж?
– Ростика твого. З дамою якось. Молодою, на вигляд років 35. Блондинка кучерява. Сидять, розмовляють без перестанку. все посміхаються один одному. А як він ручки їй цілував, треба було бачити. Панянка аж почервоніла..
– То хай сидить! Чому ти мені це все розповідаєш? Мені що є якесь діло до цього? Давай краще свою вечірку зробимо! Я хочу відірватись на повну. Дашку ще покличу. Замов столик в ресторані на трьох. Будемо хлопців зривати!
В ресторані дівчатам було нудно. Їм не вдалось познайомитись з жодним чоловіком. Всі підходили до дівчат помолодше. А на них нуль уваги! Час був витрачений даремно!
Через місяць сиділи знову там же у тій же компанії. Відзначали розлучення Наді. Та вона була неймовірно зла. Сиділа чорніша за хмару. Виглядала якихось чоловіків.
– Як тобі бути вільною і самотньою? З Ростиком спілкуєтесь? – спитала Даша.
– Я питала його.. Чи не хоче все назад повернути.. Він відмовився, дівчата..Сказав, що у нього інша є. А ви так хвалили його! Казали, що Ростик мене так любить, а він он як швидко мені заміну знайшов! Я не хочу ніякої самотності. Хочу назад свого чоловіка. Дурна я була, розпещена.. До хорошого звикла..
– А я тобі говорила.. Цінуєш, коли втрачаєш – промовила Мирослава – Не знайдемо ми уже ніяких мачо. Хіба діда старого з грошима. І то не факт. Роки уже не ті..Ти хотіла кращого, а залишилась біля розбитого корита.
– Так, я лиш тепер зрозуміла, що Ростик мій був золото..
Та час назад не повернеш. Надя заплакала, вибачилась перед дівчатами і пішла додому. Самотньо брела парком. Ніхто її не чекатиме тепер з гарячою курочкою, не обійматиме, не цілуватиме.
– Дурепа ти, Надька. ..Життя собі зіпсувала – вголос говорила жінка.
Як ви гадаєте, жінка мала хорошого чоловіка? Чому вона нехтувала ним?
