Заміжня я вже 3 роки. Одразу після одруження ми з чоловіком почали жити у свекрухи. Вона особливо не перечила. Навіть сама просила заселятися у квартиру, бо прекрасно розуміла наше становище. Ми змирилися.
Згодом я народила свою першу донечку, а через 2 роки – другу. До слова, коли ми переїхали до чоловікової мами, вона одразу нас там прописала. Такий бонус дістався не тільки мені, а й моїм дітям. Спочатку спільне життя було доволі навіть спокійним. Ми зі свекрухою непогано ладнали, підтримували одна одну, часто допомагали в побуті та на кухні. А потім почалися невеличкі непорозуміння, що переростали у сварки.
Коханий не витримав першим. Щоб тікати від цих реалій, він взявся за чарку. Часто приходи додому напідпитку. Я довго терпіти подібне не збиралася, бо знала, у що це може перерости. Не дарма боялася. Якось я посміла заперечити йому і дорікнути тим, що він майбутнє бачить у чарці, а не в мені з дітьми. З люті чоловік мене штовхнув. Після цього я вирішила, що нам слід подавати на розлучення. Не хотіла, щоб це стало його звичкою і зруйнувало нашу сім’ю.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Після розлучення я повернулася до батьківського дому. А з попередньої квартири свекруха захотіла мене виписати, як і моїх дітей.Моїй мамі така вигадка свахи не подобалася. Вона телефонувала їй і просила залишити хоча б дітей. Мовляв, це ж рідні онуки. Вони мають право на житло. Але свекруха навіть слухати не хотіла. Так само і чоловік, який відмовився виплачувати нам аліменти.
Тоді і я вирішила піти на принцип. Відмовилася виписуватися із квартири. Після чого свекруха подала на мене до суду. Коли я дізналася, то сама їй дзвонила. Казала, що готова відмовитися від усього. Тільки б дітки мали дах над головою хоча б формально. Доньки ж там і народилися. Та й мали, як мінімум, до повноліття жити у тому домі. Чому зараз їх виписувати? Усе одно ж частка дому належатиме їм у майбутньому.
Зрештою, суд я програла. Нас усе-таки виписали з квартири. Усе б нічого, але моя рідна мати також не хоче селити мене з дітьми у себе. Усе, на що вона спромоглася – зробила тимчасову прописку мені і своїм онукам. Тож у моєму паспорті немає постійної прописки. Один лише папірець з тимчасовою пропискою у мами.
Я навіть переступила через власну гордість і хотіла поговорити з чоловіком. Але винною у кінцевому результаті вийшла все одно я, а слухати він мене навіть не став. Те ж він передав своїй мамі і свекруха ще більше злиться на мене. Ну зі мною все ясно, але чому таке ставлення до моїх дітей? Що дві малечі зробили їм?
Я вже навіть думала дзвонити в соціальну службу. Була готова віддати діток у дитбудинок, щоб вони хоча б мали де жити. Представники цих спецслужб уже не раз приїжджали. Я нерідко скаржилася, що я погана мати й у нас немає умов для хорошого життя. Але поверталися вони з нічим. Усе в нас насправді гаразд. Тож проблема залишалася невирішеною і здавалася безвихідною.
До свекрухи я завжди ставилася дуже добре. Була переконана, що й вона про мене хорошої думки. Але зараз вона мовчки проходить повз, вдаючи, що не знає ні мене, ні моїх дітей. Моя мама намагалася поговорити з нею. Хоч і робила це з егоїстичною ціллю – виставити мене нарешті за двері. Зараз я у розпачі і не знаю, як мені бути далі. Втім, потрібно щось думати, бо дітки ж ростуть. Хоча б їм треба знайти стабільний і безпечний прихисток.
Що можете порадити мені?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
Сьогодні Ліда дізналася, що чоловік має іншу. Вона твердо вирішила не влаштовувати концертів
Приколи українською. Картинки та жарти на будь-який смак
Бохо-кежуал: чудові літні образи для жінок 45+
5 способів зацікавити чоловіка
Неприємності почалися через місяць після новосілля. У квіткових вазонах з’явилися недопалки від сигарет
Велике кохання навідується лише після великої помилки
Яке істинне обличчя приховує жінка під маскою знака Зодіаку?
Фантастичні здібності, якими володіють тільки немовлята
Морська сіль для обличчя
