Мама сиділа зі сльозами на очах. Син побачив цю картину і поцікавився:
– Мамо, чому ти засмучена? Чому плачеш?
– Я плачу, бо я жінка!
– Нічого не розумію…
– Ти і не зможеш зрозуміти, – відказала матір, пригорнувши дитину до себе.
Дитина на цьому не зупинилася і вирішила підійти до батька:
– Тату, чому мама інколи плаче просто так?
– Це у всіх жінок така звичка, – відповів той.
Зрештою син виріс. Проте навіть у дорослому віці він не зміг зрозуміти, чому жінки плачуть.
Тоді він спробував знайти відповідь у Бога.
Господь відказав:
– Я наділив жінку міцним характером, щоб вона могла впоратися зі всіма життєвими труднощами. Водночас я зробив її дуже ніжною, щоб вона могла пригортати до себе крихітне немовля.
Я дав їй сильний дух, який допоможе пережити найболючіші відчуття.
Я дав їй силу волі, яка до останнього не дозволяє опустити руки і втратити віру.
Я дав їй добре серце, в якому завжди живе любов до дітей, попри їхню поведінку.
Я створив її з ребра чоловіка, щоб вона стала щитом його серця.
Я дав їй розуміння того, що правильний та гідний чоловік не буде принижувати її і чинити зумисне зло.
Я дав їй можливість плакати і лити сльози тоді, коли вона цього захоче.
Сину Мій, ти маєш засвоїти один важливий урок: жіноча краса проявляється не у зовнішньому вигляді, а у погляді, який є відображенням душі.
Чи сподобалася вам ця притча?
