Мабуть, багато людей стикалися зі схожими проблемами. Однак зараз мені потрібна чиясь підтримка, бо розуміння від батьків годі й чекати. Всі вважають, що у цій ситуації саме я не права.
Ми з чоловіком прожили в шлюбі 8 років. Звичайно, що я завжди мріяла про щасливу сім’ю і намагалася зробити все для того, щоб мій обранець почувався комфортно. Поки чоловік ходив на роботу і заробляв гроші, я займалася домашніми справами. У домі завжди була затишна атмосфера і чистота. Однак я не хочу бути рабинею і служницею для своєї сім’ї. У першу чергу я жінка і хочу ніжності, турботи та тепла.
Я багато років провела в декреті. Спочатку після народження однієї дитини, а потім після другої. Увесь цей час я займалася вихованням, прибиранням і готуванням. Та цей період добіг кінця і я повернулася на роботу. Лише зараз я можу оцінити, як насправді чоловік разом з дітьми цінує мою працю. Без мене ніхто більше нічого вдома не робить. Я не дивуюся молодшому синові, адже він ще зовсім маленький. Проте дитина завжди бере приклад з дорослих. А старша сестра і батько навіть чашку за собою не помиють. На будь-які зауваження я чую лише закиди, мовляв, це мій обов’язок займатися такими речами.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Чоловік відмовляється допомагати, бо він виснажується на роботі. Однак чому ніхто не задумується про те, що я також втомлююся? Загалом мені подобається вести побути, але бути домогосподаркою я не погоджувалася. Мені хочеться більше часу приділяти собі. У мене також є хобі, робота і бажання самореалізуватися.
Я неодноразово пояснювала Андрію свою позицію і просила його зрозуміти мене. Проте він впевнений в тому, що жінка зобов’язана слідкувати за дітьми і чоловіком. Нещодавно я прийшла пізно додому і заснула. Андрію вистачило наглості розбудити мене і попросити розігріти йому вечерю. Хіба так важко зробити це самостійно? Навіть малій дитині це під силу. У той момент мій терпець увірвався і я вирішила поїхати до батьків. Я надіялася, що мій вчинок провчить чоловіка і він нарешті зрозуміє, як це бути на моєму місці.
Проте вдома я не отримала тієї підтримки, на яку розраховувала. Рідні люди дорікають мені, що я такими темпами зруйную свій шлюб. На думку матері, чоловік в цій ситуації має рацію. Я провела одну ніч з батьками і перебралася до брата. Однак мені все одно незабаром потрібно повернутися додому. Андрій лише розсміється з цього всього і точно не змінить свою поведінку. І як мені далі бути? Як пояснити чоловікові, що я жінка, а не посудомийка? Так хочеться відчувати себе потрібною і коханою…
Що б ви могли порекомендувати жінці, яка опинилася в такій ситуації?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
