Жінка традиційно кожного дня випікала дві буханки хліба. Першу вона залишала для своєї сім’ї, а другу – ставила на підвіконник для випадкових перехожих. Кожна людина, яка потребувала хліб могла собі його взяти.
У такий спосіб жінка сподівалася зробити щось хороше для свого сина. Адже можливо хтось допоможу йому так, як вона допомагає нужденним. Про її сина давно не було жодних звісток. Він пішов з дому багато місяців тому в пошуках кращого життя. Мати продовжувала молитися за благополуччя своєї дитини. Вона надіялася, що хлопець от-от знову з’явиться на порозі.
Раптом жінка помітила, що її буханку хліба щодня забирає один і той самий чоловік. Він не дякував за гостинці, а тільки бурмотів під носа якісь слова про те, що зроблене зло завжди залишається з вами, а добро – повертається. Та жінці ця ситуація не давала спокою. Вона відчувала себе обманутою, а коли терпець увірвався, вирішила покласти цьому край.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– Я більше не хочу бачити цього невдячного чоловіка, – відказала жінка. Саме з цими думками вона підсипала отруту в чергову хлібину. Та совість не дозволила їй реалізувати свій задум до кінця. В останній момент вона викинула зіпсовану випічку і замісила нове тісто. На підвіконні традиційно з’явився смачний пахучий хліб.
Чоловік знову забрав його, промовив декілька слів і пішов собі. Він навіть гадки не мав, що господиня тримає на нього зло. Того ж вечора у двері жінки постукав її син. Він виглядав стомленим, брудним і ослабленим.
– Мамо, ти не повіриш, як мені пощастило. Дорогою додому я повністю знесилився. Від слабкості та голоду я впав посеред дороги і не міг більше підвестися. Проте поруч проходив якийсь незнайомець. Він тримав у руках хлібину, яку зрештою віддав мені. Перед тим чоловік сказав, що це його єдина їжа на день, але очевидно зараз вона мені необхідніша.
Після цієї розповіді лице жінки побіліло. Вона розуміла, що своїм отруйним хлібом могла вбити власного сина. Тоді матір усвідомила про що постійно бурмоче собі незнайомець.
Ця притча вчить нас робити добрі справи навіть тоді, коли здається, що вони залишаються неоціненими.
А ви вірите в ефект бумеранга?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
