Мене звати Ілона. Ми з чоловіком нещодавно переїхали у власне житло і я вам не можу передати наскільки це класні відчуття. Ми зустрічалися три роки, постійно орендували квартири, два роки тому у нас було весілля.
Так, як ми стали сім’єю, то почалися розмови про свій дах над головою. Батьки погодились допомогти й ми нарешті купили квартиру. Зі своєї сторони я дала більшу частину грошей, але про це тоді якось не думалось. Ми задля власного блага стараємось.
З мамою Сергія стосунки складалися добре. Ми не мали конфліктів, могли прийти одна до одної в гості. Мене дуже тішило, що ніхто не нав’язував своєї думки як нам жити й що робити. Життя налагоджувалось.
Минуло кілька місяців, ми облаштовували квартиру і свекруха вирішила приїхати в гості. Та її візит тривав більше як місяць. Я подумала: “Добре!”. А потім дізнаюся, що до нас приїде ще і її дочка.
Дівчина тільки школу закінчила, літо, напевно хотіла в місті нашому погуляти, розвіятися. Я не була проти. Свекруха вже збирала свої речі, а її Олеся все сидить і сидить. Не буду ж я її виганяти. Та і сказати якось не зручно.
Повертаюся з роботи, мами нема, а Олеся п’є на кухні чай. Запитую в чоловіка в чому справа:
– Мама поїхала додому. Сестра подала документи в інститут. Хоче перебути у нас, а коли вступить, то переїде в гуртожиток. Нащо їй зараз витрачати гроші на оренду квартири.
– Добре. – зайвих думок навіть не виникало, сама була студенткою, знаю як це.
Минуло ще кілька місяців. Вересень, початок навчання. Жовтень. Олеся далі живе у нас. Я поцікавилась у чому справа.
– Розумієш, там гуртожитки знаходяться далеко від корпусу. Нехай залишається в нас, поки не придумаємо щось інше.
І тут я зрозуміла, що щось не так. Мені стало цікаво. Я дізналася де дійсно розташовані гуртожитки. І вони набагато ближче за нашу квартиру. Подумала, що всі крім мене в курсі справ.
– Може поясните мені це? – почала я розмову з чоловіком.
– Мама каже, що Олеся не зможе жити в гуртожитку.
– І?
– Буде у нас.
– Зачекайте, будь ласка. Ми домовлялися про зовсім інше.
Не те, що я проти неї. Але виходить, що мене пошили в дурні. Що свекруха своїм приїздом замилювала очі, що тепер ця сестра. Вона ж вибрала медицину, а це мінімум 7 років. 7 років буде жити у нас?
Я сказала їм. що там не робиться. Свекруха образилась, Олеся переїхала в гуртожиток. Тепер родина чоловіка дивиться на мене косо. Виходить я винна в тому, що просто хотіла нормально жити у своїй квартирі?
Я розумію, що це родина. Але якщо вони знали, що Олеся не зможе жити в гуртожитку, то з це потрібно було подбати завчасно.
Невже ми більше не налагодимо стосунки?
