У школі мені задали написати твір про мрію, яку я бажаю здійснити, коли стану дорослим. Така у мене була.
Я декілька листків витратив на те, аби в деталях описати, яким бачу своє життя після того, як моя мрія стане реальністю.
Уява малювала мені успішного чоловіка, якому вдалося збудувати розкішний будинок, посадити вишневий сад і відкрити власну компанію, яка могла б допомагати людям вирішувати їхні проблеми.
Я чітко бачив, якими будуть вікна у помешканні, відчував, який запах витатиме у повітрі навесні, коли я прогулюватимуся власним садом, і навіть знав, яких однокласників покличу працювати у свою компанію. Віра в те, що думки здатні матеріалізовуватися, не давала мені спокою, тож я намагався продумати все до найменших деталей.
Я не міг дочекатися, коли вчитель поверне мені зошит, і я побачу там відмінну оцінку за свої зусилля.
Я розгорнув його і побачив величезну червону двійку. Моїм очам аж боляче було дивитися на таку картину.
Після уроку вчитель попросив мене залишитися. Такою оцінкою він хотів мені показати, що деяким мріям просто не судилося стати реальністю, як би нам цього не хотілося. Він довго мене переконував у тому, що такому бідному хлоп’яті, яким я був, ніколи не досягти тих захмарних висот, які я описав у творі.
Він знав, що моя шкільна успішність мене хвилює, тож запропонував угоду:
– Домовляємося так: ти переписуєш твір про іншу адекватну мрію, а я зміню твою оцінку.
Я пішов додому, замкнувся в кімнаті і дуже довго думав, яке ж рішення варто прийняти. Батько бачив, що якісь тривожні думки не дають мені спокою. Я поділився з ним своєю дилемою. Він довго й уважно слухав мою розповідь.
Коли я закінчив, то чекав, що тато дасть якусь пораду, запропонує свою допомогу, але він сказав мені лише одну фразу, після якої одразу вийшов з кімнати, залишивши мене сам на сам зі своїми думками.
– Синку, людина без мрії – як птах без крил. Ніколи не зможе побачити світ з висоти.
Цілу ніч я не міг ока зажмурити, думав про батькові слова. У школі я підійшов до вчителя і рішуче сказав:
– Я не хочу продавати свою мрію за 5. Її зрада коштуватиме мені моїх крил.
Вчитель ще довго дивився мені услід і намагався допетрати, що я йому сказав.
З того часу минуло 30 років. Я розповів цю історію своїм підлеглим, які працювали на мою приватну медичну клініку. Після того, як моя промова добігла кінця, я вирішив не чекати завершення корпоративу і швидко їхати додому.
На мене там вже зачекалися гості: той самий викрадач дитячих мрій з дружиною, який змінив свій світогляд завдяки мудрим словам мого батька. Ми стали справжніми друзями. Треба буде вишень назбирати, хай дітей своїх пригостить. Вітаміни ж ніколи не бувають зайвими.
Чи є у вас мрія?
Як її можна здійснити?
