Діти довели мене до того, що я пішла і склала заповіт без їхнього відома. Вчинила так, бо мені гірко, що ставлення незаслужене. Поділила майно так, як вважаю за потрібне. Переважно усе ділить порівно, але не у моєму випадку.
Все віддаю молодшому сину. В нього золота невістка. Не те, що в старшого. Я до неї зі всією душею, а вона хоч не каже, але не любить мене.
Я стараюсь, їсти їм ношу, син завжди любив мої голубці, млинці, чанахи. А тепер такого не їсть, то вони слідкують за фігурою! Не повірю! Просто мені не зло так роблять.
Все як не прийду в гості, то мені всім видом невістка показує, що не рада мене бачити. Син так само відсторонився від мене. Ні про свої справи не розкаже, ні подзвонить матері зайвий раз.
З молодшим усе навпаки. Дякує, запрошує, все питає як моє здоров’я. І невістка так само. Мамою мене кличе і постійно питає рецепти. Внуків часто привозить. Одним словом вони в мене золоті.
Якось я вирішила, що так далі не може тривати. Треба миритися і жити як нормальні сім’ї. Пішла в магазин, щоб вибрати старшій невістці подарунок. Подумала, що сукня на весняний вечір якраз те, що потрібно. Купила найкращу, найгарнішу яка там тільки була.
Гарно запакувала і радісно пішла до неї. Її мій жест відверто здивував. Вона довго дивилася на плаття, але міряти не стала. Ніби-то в неї зараз застуда і вона хоче відпочити.
Наступного дня я хотіла принести їй меду домашнього, молока, фрукти. Але побачила пакет в якому я принесла ту сукню на смітнику. Інтерес мене переборов, я думала, що то збіг. Заглядаю, а там мій подарунок.
Тоді я і вирішила піти до нотаріуса. Нервів моїх вже не вистачало. За що таке відношення? Я нічого не розумію, але в їхню сторону навіть дивитися не хочеться.
Молодший син обіцяв поговорити з братом, невістка мене підтримала. Ось на кого я маю надію на свою спокійну старість.
А як би ви вчинили на моєму місці?
