Я вирішив зробити Наталі сюрприз. Відчинив двері своїм ключем і тихо почав роззуватися. Мабуть, вона у ванній, тому мене не чує.
– Вась, ти там вже доїв? – крикнула Наталя. Мене це стривожило, бо я Сергій і їсти ще навіть не починав. – Зачекай секундочку. Я зараз вийду і ще тобі добавки дам, – додала дружина з ванни.
Я увесь почервонів. Здавалося, що через мою злість аж пара з вух іде. Усе, про що я міг думати, це про зраду жінки, яку я так кохав! Ні, просто так цього залишати не можна. Потрібно помститися. Я швидко зайшов у кімнату.
– Сергію, що з тобою? Це не я! – кричала перелякана Наталя, вдаривши мене дверима по голові.
– Не ти? А хто мені роги наставив?! – несамовито волав я.
– Та це ти сам винен! Хіба я знала, що ти повернувся? Мчав як навіжений, от і вдарився об двері! – зі сльозами промовила жінка.
– Хто він? Ви зараз обоє дістанете! – продовжував тиснути я.
– Ти про що взагалі? – здивувалася Наталя.
– На кухні хто? – я спробував оговтатися після удару об двері. – Хто цей Вася?!
– Ось він сидить, – сказала Наталя, тицяючи пальцем на сірого котика, який сидів під дверима і пильно спостерігав за нашою сваркою. – Це подарунок Олени.
Я взявся за голову, де у мене встигла вилізти гуля. Тоді до мене дійшло, що інколи ми самі собі наставляємо роги.
Як вам такий несподіваний кінець історії?
