– Де вечеря? – Олег став у дверях і не дав їй навіть зняти пальто. – Одинадцята. Вона поставила сумку на підлогу. – Була на нараді директорів. – Мене твої казки не цікавлять.

– Де вечеря? – Олег став у дверях і не дав їй навіть зняти пальто. – Одинадцята.

Вона поставила сумку на підлогу.

– Була на нараді директорів.

– Мене твої казки не цікавлять. Я голодний. Що готуватимеш?

Вона глянула на порожній стіл.

– Продукти купив?

Олег фиркнув і жбурнув ключі в миску.

– Це не мій обов'язок. Я після роботи. Спина відвалюється. Ти ж у нас господиня.

Вона мовчки взяла список і вийшла. Одинадцята вечора. Холод. Супермаркет за рогом. Назад – із важкими пакетами в руках.

Олег уже сидів перед телевізором.

– Де тебе носило? – гаркнув він. – Я тут з голоду здихаю.

Він не ворухнувся. Пакети не взяв. Навіть не глянув, чи вона сама їла.

Вона посмажила картоплю, нарізала салат, поставила тарілку перед ним.

Олег жував і бурмотів:

– Нормальна жінка чоловіка так не морить. У людей дружини як дружини.

Тарілку він залишив на столі.

Вона помила посуд, витерла плиту, зібрала крихти, дійшла до ліжка і впала просто в одязі.

Зранку її трусило. Голова гуділа, живіт крутило, ніс не дихав. Вона спробувала підвестися – і знову впала на подушку.

Олег рвонув двері в спальню.

– Сніданок де?

– Я захворіла. Не можу встати.

Він застібнув сорочку і подивився так, ніби вона щось украла.

– У тебе на все готові відмовки. То пізно приїхала, то хвора. Цирк.

Двері грюкнули так, що в шафі дзенькнули склянки.

Вона подзвонила на роботу, взяла день за свій рахунок, випила таблетки й лягла. У квартирі вперше за довгий час стало тихо.

Тишу розірвав гуркіт у вітальні.

Вона підвелася, накинула халат і завмерла біля дверей.

– Тихіше, вона вдома, – сказав Олег.

У відповідь засміявся жіночий голос.

Вона визирнула в коридор.

Олег стояв посеред кімнати впритул до молодої жінки. Рука – на її талії. На столику – пакет із вином і фруктами.

– То коли побачимось нормально? – спитала та.

Олег усміхнувся. Так він їй давно не усміхався.

– У суботу. Скажу, що у відрядження. На кілька днів. Побудемо тільки вдвох.

Жінка торкнулася його щоки.

– Обіцяєш?

– Обіцяю.

Вона відступила на крок, щоб не рипнула підлога.

За хвилину двері тихо зачинилися.

Вона зайшла у ванну, відкрила кран на повну і вперлася руками в раковину. Вода била в емаль. Її дихання – уривками.

За десять хвилин вона вже складала його речі.

Сорочки. Штани. Ремені. Шкарпетки. Бритва. Зарядки. Папки з документами.
В окрему коробку – чашку, ложку, виделку, попільничку з балкона.

Потім набрала майстра.

– Можете сьогодні поміняти замки?

– Терміново?

– Зараз.

Майстер приїхав за сорок хвилин. Поки він міняв циліндр, вона винесла коробки в коридор. Зняла з гачка його рушник. Зібрала з ванної його флакони. Прибрала з балкона його старі кросівки. Витерла підлогу там, де стояли його черевики.

О шостій у двері встромився ключ.

Раз.

Другий.

Третій.

Потім задзвонив телефон.

– Ти вдома? – голос Олега вже сіпався. – Що з замком? Відчини.

Вона поставила біля порога останню коробку і тільки тоді відчинила.

Олег ступив на півкроку й став.

– Це що таке?

Вона кинула йому куртку в руки.

– Твоє.

Він обвів очима коробки.

– Ти що влаштувала?

– Забирай речі й іди.

– Ти здуріла?

– П'ять хвилин.

Він скривився.

– Я не зрозумів. Ти серйозно?

– Я чула все. Про суботу. Про відрядження. Про "побудемо тільки вдвох".

Його лице сіпнулося. Але він одразу вчепився зубами.

– І що? Підслуховувала? Лазиш, як скажена. Може, ти сама винна, що чоловік не хоче бути вдома?

Вона відчинила двері ширше.

– Час пішов.

Він штовхнув коробку ногою.

– Ти без мене пропадеш. Хто тобі тут усе робив? Хто за квартиру платив?

Вона взяла з полиці конверт і кинула йому під ноги.

Квитанції розсипалися по підлозі.

– Підніми. Почитай на сходах.

Олег почервонів.

– Думаєш, найрозумніша? Ти взагалі дружина ніяка. Вічно на роботі. Вічно втомлена. У домі бардак, чоловік голодний.

Вона підняла першу коробку і виставила за двері.

Потім другу.

– Чотири хвилини.

Він схопив її за зап'ястя.

– Не перегинай.

Вона смикнула руку так різко, що він не втримав.

– Ще раз доторкнешся – поліція.

На майданчику скрипнули сусідські двері.

Олег одразу знизив голос.

– Добре. Давай спокійно.

– З нею спокійно поговориш. У суботу.

– Замовкни, – прошипів він, не дивлячись на неї.

Вона винесла третю коробку. Зверху лежали його бритва і той самий список продуктів.

– І це теж твоє.

Олег побачив список, зім'яв його в кулаці і жбурнув їй в обличчя.

– Ти ще пошкодуєш.

Вона не здригнулася. Підійшла до тумби, взяла зв'язку старих ключів і поклала зверху на коробку.

– Оце все, що від тебе тут лишилось.

Він дивився на ключі. На коробки. На напіввідчинені сусідські двері.

Потім схопив куртку, одну коробку, другу і потягнув до ліфта.

– Я тебе знищу, – кинув через плече. – Без мене ти ніхто.

Вона винесла останню коробку і поставила поруч.

– Ліфт унизу.

Двері ліфта зійшлися не одразу. Йому довелося притримувати коробки коліном. Одна вислизнула. На підлогу полетіли шкарпетки, папери, стара фотографія з весілля.

Він сіпнувся вниз збирати це все руками.

Сусідка з другого поверху мовчки дивилася зі своїх дверей.

Вона не допомогла.

Коли ліфт поїхав, вона зайшла назад і замкнула новий замок.

На підлозі в коридорі лежав зім'ятий список продуктів.

Вона підняла його, розірвала навпіл і викинула.

Valera

Популярне