Прийшов час дізнатися, що станеться в майбутньому з вашими мріями. Для цього загадайте бажання і виберіть один із фруктів на дереві. Внизу ви знайдете всі відповіді.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
1. Ви вмієте реально дивитися на речі та оцінювати свої можливості. Ці здібності допоможуть вам втілити в реальність усі ваші бажання.
2. Ви повні енергії та цілеспрямованості. Ви знаєте, що ваша доля у ваших руках, тому зможете здійснити найсміливіші мрії.
3. Ви звикли плисти за течією. У вашому житті бракує цілеспрямованості та ініціативності. Повірте в себе і свої можливості, інакше ваші бажання не здійсняться.
4. Ви дуже вимоглива людина. Це проявляється у всьому. Тому вам точно під силу здійснити свої мрії, адже ви звикли викладатися по-максимуму в будь-якій справі.
5. Через свою імпульсивність та нетерплячість ви часто не отримуєте бажаного. Не кваптеся і ваші мрії почнуть здійснюватися.
6. Загалом ви відчуваєте себе щасливою людиною. Однак ваша ледачість не дає вам рухатися до своїх бажань.
7. Наберіться терпіння, адже воно вам допоможе дочекатися здійснення всіх бажань. А це обов’язково відбудеться, повірте.
8. Ви зациклилися на своїй мрії. Спробуйте відволіктися і змінити напрям думок. Ви й не помітите, як все задумане почне реалізовуватися.
9. Зовсім скоро ви отримаєте бажане. Однак тоді почнете сумніватися, чи справді вам це було потрібно.
10. Ви забагато хочете. Неможливо отримати все зразу, тому просіть щось скромніше.
11. Ваше бажання чекає, коли ви нарешті докладете зусиль для його здійснення.
12. Ваші мрії от-от здійсняться.
А які ваші найзаповітніші бажання?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
