Можу побитися об заклад, що справжніх подарунків робити ви не вмієте. Повірте. Усі сюрпризи просто тьмяніють на фоні того презенту, який зробила на наше весілля бабуся мого чоловіка.
Зараз розповім.
Весілля з моїм коханим ми робили скоріш для самого святкування, для рідних і близьких. Бо самі перед тим десять років у цивільному шлюбі провели. Поважною гостею там була, звичайно ж, бабця мого чоловіка. А ще більшої поважності їй додав подарунок, зроблений молодятам. Досі пам’ятаю ту величезну коробку, яку нам виніс офіціант. А вона стоїть, посміхається. Спершу думали, що це щось із побутової техніки, але ж ні, надто легким виявився пакунок. Розгортаємо його і навіть уявити не можемо, що там. Нарешті добралися до середини, а там ключі. Так-так, подарувала нам старенька двокімнатну квартиру у центрі. Презент був неочікуваним, але дарованому коню в зуби не дивляться.
Заселилися.
Почали робити ремонт.
А бабця тут як тут. Вона й шпалери обирала, і плитку підбирала і навіть розказувала спеціалістам, як паркет ставити. Спочатку все це видавалося дуже кумедним. Думали, можливо, турботу так проявляє. Допоки та турбота не стала гіперопікою.
Ремонт закінчився, а жіночка залишилася. Самій їй, бачите, сумно, тож у гості до нас заходила щодня. Не зупиняла її навіть відстань і кілометраж, який слід було намотати перш ніж потрапити в подарований дім.До речі, остання почала забувати, що квартира таки подарована, а не її власна. Тож і порядки наводила свої. Якось повернулася додому, а букет, який вчора мені подарував чоловік, викинули. Тепер у вазі були піони. Їх любить наша гостя. У неї вони завжди у кімнаті стоять. Не розуміла я тільки, чому й нам слід було їх полюбити.
З часом і рушники у ванній змінилися, і їжа готувалася геть по-іншому, і розташування меблів змінилося.
Не витримала я після народження дитини. Повернулася з лікарні, а у квартирі все геть по-новому. Старенька постаралася. Мій чоловік, до слова, її дуже любив і поважав, тож і мені велів. От я стільки й трималася. Не сміла перечити. Втім, того дня терпець таки урвався. Бабця на поріг, а я двері на замок. Остання почала кричати. Так ми й перегукувалися одна з одною. Стільки образ я ще ніколи й ні від кого у житті не чула. Через деякий час прибіг чоловік. Думав, щось сталося. Я сказала, що в дім пущу тільки його, а від бабціної ноги тут бачити більше не хочу. Мій милий лише сказав, що я невдячна. Він у всьому підтримував літню жінку, тож я зрозуміла, що від нього чекати мені нічого.
Того ж дня зібрала речі, взяла дитину і пішла до своєї мами. Батько нашого сімейства так за нами й не приходив. Напевне, ми йому не дуже й потрібні. Чула, що з часом і сам перебрався у батьківський дім. У дарованій квартирі ж тепер живе бабуся. Там і ремонт, і техніка нова, і все нарешті саме так, як хочеться їй.
Ось так потрібно робити подарунки… Щоб ще у плюсі залишатися.
Чи втручалися колись у Ваше особисте життя родичі?
Що Ви робили у таких випадках?
