Дід Ігор сидів на снігу, притулившись спиною до дерева. Він підвернув ногу і тому не забивав ілюзією свою голову, що все буде добре

Дід Ігор сидів на снігу, притулившись спиною до дерева. Він підвернув ногу і тому не забивав ілюзією свою голову, що все буде добре. Він розумів, що дванадцять кілометрів по снігу поповзом можуть стати для нього не переборними. Нога протягом пів години розпухла так, що він не міг зняти валянок, щоб подивитися що з нею. Так рушниця ще не дає пересуватися. Він хотів її залишити поки в лісі, але стало шкода. Це був подарунок сина, коли той ще був живий. Пам’ять.

У нього були лижі і він спробував встати на них на карачки, начебто щось виходило, але так далеко не заїдеш.

Але не це лякало діда Ігоря. Його лякало вовче виття. Зовсім поруч перебувала вовча зграя і вона відчувала жертву. Може він і дістався б поповзом до села, але вовки йому не дадуть цього зробити. Через годину стемніє і йому кінець. Звичайно, рушниця може і допоможе на якийсь час, але голодний вовк дуже небезпечний. Не встигнеш перезарядити.

Дід Ігор трохи відпочивши, встав колінами на лижі і потихеньку почав пересуватися в сторону села. Через пів години він без сил впав в сніг і почув зовсім поруч виття вовка. Він підняв голову і побачив величезну сіру тінь, яка промайнула між ялинок. Вовкові відповіла зграя зовсім поруч і з іншого боку.

– Оточують, – сказав дід Ігор, – від них не піти. Але треба спробувати. Може пощастить.

Він знову почав рух в бік села важко дихаючи. Вік уже не той, бігати від вовків, але парочку покладу. На пару вовків сил вистачить, а там вже … страшно подумати. Він уявив як вовчі зуби розривають його тіло.

Знову промайнула сіра тінь попереду. В тій стороні куди дід Ігор направляється.

Дід Ігор відчув сильний біль в нозі, мабуть, ніяково сперся і нога пішла на злам в м’якому снігу. Біль був такої сили, що дід Ігор на мить втратив свідомість.

Коли він відкрив очі то побачив його, величезного старого вовка. Мабуть, це був ватажок зграї. Вовк стояв навпроти діда метрів за десять від нього. Стояв і дивився на діда.

Дідові Ігорю здалося що він його знає. Йому здалося, що вони вже зустрічалися багато років назад.

– Що, зжерти мене хочеш? – запитав він вовка.

Вовк зробив кілька кроків до діда. І тут дід Ігор впізнав його. Ну, звичайно. Років зо три тому він з сільськими мисливцями полювали на вовків і цей сагайдака вискочив на діда. Ігор не став стріляти. Він довго потім думав, чому він не став стріляти. Вовк глянув дідові в очі і втік. Точно це він і був.

Дід Ігор знову почав повзти. Він повз поки зовсім не знесилів. Вовк перебував поруч.

Вовча зграя так і не наважилася наблизився до діда. Так ніч і пройшла. Дід повз і відпочивав, і знову повз. Вовк за ним.

До ранку дід уже так швидко пересувався на колінах на лижах, ніби він все життя тільки так і їздив. Вовк його супроводжував. Ліс почав рідшати і ближче до вечора з’явилося село.

– Спасибі тобі, – сказав дід вовкові, – обіцяю вас більше не чіпати.

Вовк розвернувся і побіг в сторону вовчого виття, у свою зграю.

Цей дідусь виявився дуже сміливим і відважним, чи не так?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector