Нещодавно спілкувалася зі своєю подругою Людмилою. Ми живемо у сусідніх будинках уже не один десяток літ. Зріднилися настільки, що й самі часом забуваємо, що батьки у нас різні.
Але ось декілька років тому у Люди трапилося горе. Чоловік відійшов у кращий світ, залишивши її саму з дітьми.
З Ярославом Людмила прожила багато літ. Вони разом виховували сина та доньку, вирішували проблеми, працювали на власне майбутнє. Але одного дня все раптово обірвалося.
Зараз діти дорослі. Вони вже створили власні сім’ї. Пішли на свій хліб.
Донька заміжня, має чоловіка та дитину. Її брат Святослав також женився, але поки не минуло навіть року. Знаю, що обоє забезпечені житлом та грошима. Про це їхні батьки потурбувалися ще тоді, як чада до школи ходили. У Ярослава була велика квартира, яку він ще за життя обміняв на дві менші. Саме вони й стали приданим для дітей. Тож зараз Люді не було про що хвилюватися.
Вона все життя провела в селі. Нікуди звідти, правду кажучи, навіть не збиралася. Дім у неї просторий, зручний. Є й невеличка господарка. А більшого на старість і не треба. Ну хіба що дітей та онуків провідувати, щоб не нудьгувати в самотності.
Ось нещодавно до Людмили якраз і приїжджав син. Не встиг у дім зайти, як заявив, що має серйозну розмову. Про все я дізналася наступного дня з перших вуст. Сусідка одразу ж прибігла запитати в мене поради.
Діти запропонували жінці продати свій будинок, а гроші поділити між ними порівну. Така собі “незначна” фінансова допомога.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
– А мені що порадите? Де житиму?
– Ну, можеш вирішити сама. Переїжджай до мене, або до сестри. Без даху над головою ти все одно не залишишся, – запропонував син.
– Ви не ображайтеся, але нічого продавати я не буду. Маю на це свої причини.
Діти заперечувати не стали, але невдоволеними залишилися.
Що ж, сина поруч уже не було, тож я взялася розпитувати в подруги, чому ж вона відмовилася від пропозиції.
– Я б і не проти жити близько до дітей. Але це тільки поки що вони мені гори золоті обіцяють, а далі їм щось не сподобається, і я з нічим залишуся. Тільки заважати всім почну. Невістка ще перед весіллям мені заявила, що з батьками жити не хоче. Тільки окремо. А із зятем у мене стосунки не надто теплі. Він моїй присутності радий не буде. А дім у будь-якому випадку залишиться дітям, то навіщо його передчасно продавати? Я на чужій території жити не хочу. Навіщо мені бути залежною від когось? Нічого, коли діти постаріють і самі все зрозуміють.
Я довго мізкувала над словами Люди. А потім зрозуміла, що вона все-таки має рацію. Я й сама знаю чимало випадків, коли батьки просто ставали непотрібними дітям. А тоді їх або на вулицю, або в дім пристарілих.
Ми не молодіємо. Скоро настане час, коли за нами потрібен буде догляд. От тоді діти й зможуть взяти нас до себе. А поки ми ще сповнені сил. То навіщо заважати молоді? Вони ж наївні і гадають, що жити зі старшими людьми легко. Як же вони помиляються…
Як гадаєте: можливо, Людмилі слід було погодитися на пропозицію сина?
А як на подібне відреагували б ви?
Я була заміжня за Сергієм недовго. Спочатку мені здавалося, що все буде нормально. Але дуже швидко я зрозуміла, що в нашому шлюбі нас було троє. Я, Сергій і його мама Марина Борисівна.
Колись у мене була сім’я: ми з першою дружиною Ірою виростили доньку, купили квартиру, жили спокійно. Але потім у моєму житті з’явилася Поліна, і я все зруйнував.
Я ніколи не думала, що в нашій родині тема онуків стане такою дивною. У нас усе було навпаки. Мій чоловік Ігор дуже хотів онуків. Постійно казав, як водитиме їх на рибалку, як збудує на дачі будиночок, як вчитиме всього.
Я з Денисом була багато років. Познайомилися ще в університеті. Я сама до нього тягнулася, допомагала з навчанням, завжди була поруч. Потім переїхала до нього, і якось так вийшло, що я все тягнула, а він просто жив поруч.
Я все життя була дуже близька з мамою. Вона виховувала мене сама, про батька я майже нічого не знала. Для мене мама завжди була найріднішою людиною. Ми часто бачилися, гуляли у вихідні, ходили в кіно, могли просто пити чай і говорити про все.
Я виросла в сім’ї, де спокій був рідкістю. Батьки любили гулянки більше, ніж тихе домашнє життя, а мене часто рятувала бабуся. Коли в домі не було грошей, все було більш-менш тихо.
Колись я й сама не вірила, що можу опинитися в такій історії. Завжди засуджувала жінок, які зв’язуються з одруженими чоловіками.А потім у моєму житті з’явився він.
Я з чоловіком разом уже багато років. У нас є донька Оля, звичайна сім’я: робота, дім, школа, постійні витрати. Зайвих грошей у нас ніколи не було. Зі свекрухою в мене наче й не було відкритої війни.
Гості – як риба, на 3 день починають погано пахнути. Так можна сказати про кожну гостину моєї свекрухи. Та, на щастя, я зуміла зробити так, що Ольга Дмитрівна раз і назавжди забула до нашої квартири дорогу!
14 прийомів, які допоможуть вижити в смертельно небезпечній ситуації
10 речей, які ніколи не зробить доросла жінка заради чоловіка
Ось чому жінці насправді не потрібні шлюб і стосунки
Розчин з дріжджів: полийте ним свої рослини і ваш урожай збільшиться!
«Після весілля все вляжеться», — написав майбутній чоловік доньки іншій жінці, поки я несла коровай до зали.
Я довго жила з відчуттям, що ми з чоловіком ніби б’ємося головою об стіну. Працюємо обоє багато, втомлюємося страшенно, а толку ніби й немає. Жили ми вшестеро в одній квартирі: я, чоловік, син, мої батьки і бабуся.
Минуло вже 12 років відтоді, як не стало Юлі. А я все одно не міг відпустити той день. Мені вже тридцять, я живу в місті, працюю, а всередині все стоїть на місці.
Якби не важка хвороба чоловіка, я б ніколи знову не була щасливою…
Доля України: останнє пророцтво мольфара Нечая
До нас приїхала моя мама з села. Тільки ми з нею зайшли в квартиру, як чоловік мені каже – нехай теща їде до своїх родичів. Я зібрала свої речі і поїхала разом з мамою
