Бабусі Марії майже 90 років, але вона і досі, як-то кажуть, живчик. Чоловіка втратила років п’ять тому, а діти давно вже виросли і навідуються до матері рідко. Востаннє були на прощанні з батьком. Коли знаходився час, діти могли зателефонувати, але і то траплялось нечасто. А Марія при першій же нагоді відправляла дітям гостинці: хоч якийсь зв’язок.
Та якось Григорій, чоловік, що передавав гостинці її дітям, повернув пакунок назад.
– Маріє Іванівно, не захотіли діти передачку брати. Кажуть, щоб ви не передавали більше. Вони і самі собі купити все можуть. 
Але ж як не передавати, коли в неї цілий двір худоби? І молоко, і яйця, і городини всякої… Не викидати ж це все, то й вирішила Марія Іванівна із сусідами ділитись. А вони їй чим могли допомагали.
А як нездужала бабуся сама хазяйство порати, то подзвонила вже і до дітей.
— Діти мої, заберіть мене до себе. Сама я вже негодна те все доглядати. Важко мені, вік бере своє.
Та вже скоро бабуся зрозуміла, що ніхто до неї їхати не планує. Ще раз телефонувати на стала. Розпродала своє хазяйство, привела себе до ладу, склала всі гроші в один конверт і лягла спати.
Що Марії Іванівни десь немає через три дні її сусіди. Застали її в ліжку. Проводжало її все село, багато хто плакав, бо вона багато добра людям зробила. Дітей на похороні не було, вони приїхали вже наступного дня. Їм віддали конверт із грошима та коротку записку: “Любі мої діти, свій кінець зустрічаю на самоті. Коли мене не стане — будьте одне до одного близько. Гроші та майно поділіть між собою чесно. І не забудьте забрати мої ікони. Я з ними всю свою старість прожила. Ваша єдина і найрідніша мама”.
Чи правильно зробила жінка, що віддали все майно дітям?
