Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог забрав

– Доброго ранку, сонечко! Найдобрішого. – мама сіла до мене на краєчок ліжка і погладила по голові. – Який же ти у мене вже великий. Практично дорослий чоловік. З днем ​​народження, Павлику.

Мама поцілувала мене в щоку і поклала на груди коробку.

– Дякую. – я поцілував її у відповідь і вона вийшла з кімнати.

Сьогодні 17 червня мені виповнилося 17 років. Розгорнувши упаковку я підстрибнув на ліжку. Новий модний телефон. Про таке я навіть і не мріяв! Два тижні тому на пробіжці в парку я загубив свій. А два тижні без зв’язку в нашому баштовому світі просто якийсь кошмар. Тепер потрібно відновити всі номери і подзвонити друзям.

– Павлику, бабуся дзвонила – пролунав голос мами з кухні – вона тобі додзвонитися на старий номер не змогла. Передзвони їй.

– Добре мам, зараз.

Розібравшись з телефоном я почав по пам’яті набирати номер бабусі

+ 380 ** *** 7158 або 5871? Все-таки 7158. Трубка. Виклик пішов …

Любов Сергіївна доживала віку в старенькому будиночку на краю села.

-Вже 80 років скоро виповниться. Для чого живу? Нікому не потрібна. Василя, чоловіка, вже 10 років як Бог забрав. А рік тому дочка, зять і п’ятнадцятирічний онук Павло загинули в автомобільній катастрофі. – баба Люба як зазвичай розмовляла сама з собою. – для чого живу? Кому потрібна? Ні сім’ї. Ні рідні. Сусіди радять в місто перебратися, від дочки квартира там залишилася. Велика, трикімнатна … Тільки що мені там одній сидіти. На людей тільки з балкона і подивишся … А тут повітря. Курочки. Сусіди знову ж, майже рідні, все життя пліч-о-пліч живемо. Ні. Помирати треба на рідній лавці. Стара я вже місце проживання змінювати.

На столі задзвонив телефон. Подарунок дочки. Любов Сергіївна за звичкою заряджала апарат, хоча дзвонити їй не було кому. Ось уже рік як мовчав, а тут раптом задзвонив. Номер якийсь невідомий.

– Алло …

– Бабулька, привіт! – пролунало в трубці. – Пробач що не дзвонив давно. Це тепер мій новий номер. Я старий десь загубив. Мама сказала щоб я тобі подзвонив, а то ти хвилюєшся.

Любов Сергіївна притиснула руку до лівих грудей і сіла на диван. Щось там, в грудях защеміло.

– Павлику, онучок, це ти? – прошепотіла бліднучи баба Люба.

– Звичайно я! Хто ж ще? – продовжувала віщати трубка – Ба, пробач що ніяк до тебе доїхати не можу. Все стараюся, і весь час щось заважає.

– Павлику, онучок, як ти там? – вже ридала в телефон Любов Сергіївна. – Я вже до вас зібралася. Так кіт Барсик тримає. Старий він вже. Кому без мене тут потрібен буде?

– Ба, не плач. У мене тут іспити. Як здам і визначуся куди мені, так відразу до тебе на цілий місяць. Так скучив за твоїми пиріжками. Ти там тримайся.

– Павлику, милий мій. Дякую що зміг зателефонувати. Якщо зможеш, подзвони ще. – продовжувала ридати бабуся.

– Ба, ну ти чого? Хочеш щодня дзвонити буду? У мене тепер такий тариф хороший. Тобі дзвоню безкоштовно.

– Батьки там як?

– Як в раю! Мені здається вони переживають другий медовий місяць. Все бабулька, мені пора. Завтра подзвоню. Цілую. Бувай!

У трубці почувся тиша. Любов Сергіївна піднялася. Підійшла до ікони і перехрестилася тремтячою рукою. А потім вирушила в магазин. Муки треба купити. І дріжджів. А як правда відпустять … Залишилося два тижні. В очах баби Люби запалилися іскри життя.

Павло натиснув відбій. Дивна якась бабуся сьогодні. З днем ​​народження не привітала. Плакала. Здає напевно бабуся. Треба і правда кожен день їй дзвонити. Старенька вона вже. Скоро 60 років.

Два тижні пролетіли як один день. Павло здавав іспити. Щовечора дзвонив бабусі і за службовим розмовляв з нею. Розповідав про іспити. Про випускний. Бабуся, яка раніше любила повчати онука, тепер все більше мовчала і тільки зітхала.

– Мам, я прийшов! – Павло пройшов в ванну вимити руки.

З кухні пролунав незадоволений голос мами.

– Павло, ми все розуміємо, що ти завантажений. Що у тебе іспити і вступ. Але ти можеш знайти хвилину і зателефонувати бабусі? Вона у нас одна залишилася. Вона дзвонить мені і скаржиться що ти її забув.

– Очманіти! – Павло зайшов на кухню. – Ма, я їй кожен день дзвоню. Давай зараз стоїть перед тобою подзвоню і на вільні руки поговоримо втрьох.

Павло набрав бабусин номер, вбитий в телефон.

– Алло! Ольга Віталіївна! Поясніть мені і моїй матері, дружині Вашого сина, чому Ви говорите, що я Вам не дзвоню?

– Павлику, пробач мені старій. Я на третій день зрозуміла, що ти помилився номером. Ну не змогла я тобі зізнатися. І відмовитися хоча б від ілюзії щастя. Від ілюзії, що моя сім’я жива.

Через тиждень баба Люба пекла пироги. А Павло з батьками їхав в село, знайомитися з новою бабусею.

Зворушлива історія, чи не так?

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Ira
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector