Дитина — це справжнісінький дар Божий. Тому й честь називатися чиєюсь матір’ю чи батьком випадає зовсім не кожному.
Мені не пощастило… Дуже довгий час ми з чоловіком намагалися зачати малюка, але все марно.
Лікарі нас довго за ніс не водили — одразу сказали правду…
– Хочете завагітніти — робіть ЕКО.
Все було б чудово, якби ця процедура не коштувала майже всіх грошей світу. Я розуміла, що такої розкоші ми з Дмитром не можемо собі дозволити, але він змусив мене повірити, що знайде необхідну суму.
– Я поїду в Німеччину на заробітки. Василь давно вже мене кличе.
Коханого не було 5 місяців… Я жахливо сумувала за ним, але розуміла, що іншого виходу у нас просто нема.
Коли він нарешті повернувся додому — моїй радості не було меж.
Наступного ж дня ми вирушили в клініку, щоб провести таку очікувану процедуру. Нам навіть вдалося заморозити наші біоматеріали — грошей на все вистачило.
Але цього разу на нас чекало розчарування.
– Мені шкода, але жоден із зародків не вижив. Відпочиньте, як слід, а через деякий час приходьте знову.
Ага, приходьте знову… А де ж грошей взяти?!
– Я повернуся до Німеччини. Ми спробуємо ще раз! Тільки не плач, кохана.
Дмитро робив усе на світі, щоб зробити мене щасливою. Я була йому за це дуже вдячною.
Коли він їхав вдруге, моє серце було геть не на місці. Я відчувала шалений неспокій і не могла зрозуміти, в чому ж справа.
– Може, не треба, Дмитре? Залишся зі мною — мені не по собі.
– Не вигадуй! Що зі мною станеться…
Поїхав мій чоловік. Поїхав і пропав. Ні дзвінка, ні повідомлення! Як крізь землю провалився. Я телефонувала його друзям, знайомим, колегам — ніхто гадки не мав, що могло статися з Дмитром.
Минали роки, а про мого коханого ні слуху ні духу.
Невже з ним щось трапилося? А, може, іншу собі знайшов? Та хай краще так, аби тільки живий і здоровий.
Мало не збожеволіла в тих здогадках. Якби не мама, хто зна, що зі мною було б?
– Доню, а ви ж Дмитром заморожувати біоматеріали?
– Так, а чому ти питаєш?
– Ти б собі дитинку народила, гляди, й побиватися так перестанеш.
– Мамо, а якщо знову нічого не вийде?
– Вийде! Господь допоможе!
Так і сталося. За 9 місяців я народила двох здорових діточок… Моєму щастю не було меж!
Син був викапаною копією мого Дмитрика. Як він там? Чи живий, чи ні…
От би він хоча б одним оком міг поглянути на наших малюків.
Вийшла на подвір’я — треба в городі поратися. Назарчик з Софійкою в квача гралися. Дитячий сміх на усе село чутно.
Раптом позаду мене залунав знайомий голос:
– Іванко!
Оглядаюся, а переді мною Дмитро стоїть. Мало не зомліла — добре, що він вчасно мене на руки підхопив.
Придивляюся до нього ближче — обличчя все в шрамах, на голові великі шви.
– Любий мій, що з тобою сталося?
– Іваночко, кохана, пробач, що я покинув тебе на довгих 5 років. Все не так, як ти могла собі подумати. Мене сильно побили в парку, і я втратив пам’ять. Ледь пригадував собі, як мене звати. Якийсь добродій знайшов мене і виходив. Дуже вже я нагадував Івану його покійного брата. Спогади до мене тільки нещодавно повернулися. То я одразу й до тебе.
На якусь мить чоловік замовк. Дітей розглядає. Тоді забрав від мого обличчя свої руки і каже:
– Ой, пробач. Ти вже, мабуть, вдруге заміж вийшла. Он дітки, які у вас славні… Я все розумію — ти не думай. Я ж зник. Навіть не телефонував ні разу.
Я розплакалася, пригорнула його до себе.
– Ти що? Як я могла? Це ж твої діти! Пам’ятаєш, ми біоматеріали заморожували. От у нас все і вийшло.
– Як же це так? Як? А гроші ти де взяла?
– Мама будинок старий продала. Та хіба це важливо? Головне, що ти живий, що ти зі мною. Тепер у нас все налагодиться.
Команда “Цікаво про” зворушена цією історією. Справжнє кохання таки й справді ніколи не минає. Його не можна зруйнувати відстанню, довгою розлукою чи невідомістю. Головне в стосунках — це довіра, яка й допомогла двом серцям возз’єднатися після стількох років.
Чи дочекалися б Ви чоловіка після стількох років?
Напишіть нам у коментарях на Facebook
Фото ілюстративне
