До нас почала навідуватися свекруха, і часто без запрошення. Чоловік віддав їй дублікат ключа, навіть не порадившись зі мною. Тому вона може нагрянути в будь-який момент, без попереднього дзвінка

Зі своїм чоловіком Валентином я одружилася шість років тому. У шлюбі народився син. Нещодавно йому виповнилося п’ять років. Втім, мені не випало нагоди спостерігати за процесом  його дорослішання, оскільки в декреті  я майже не була. З дитиною нам постійно допомагала свекруха.

Після весілля нам з чоловіком довелося орендувати квартиру. Свого житла не мали, а жити у батьків двом дорослим людям аж ніяк не годиться. У це ми вірили доти, доки у нас не народився малюк. А потім уся гордість та самовпевненість кудись зникли. Коштів не вистачало, тож нам довелося переїхати до моїх сватів. Мої ж батьки живуть зовсім в іншому міст. Допомагають нам рідко та й змоги такої не мають.

Тоді свекруха прийняла нас у свій домі зі щирою посмішкою та обіймами. Потім і справді багато допомагала з дитиною. це була чудова можливість нам із Валентином взятися за фінансову частину подружнього життя. Тепер ми обоє могли працювати.

З Наталією Степанівною стосунки у нас були хороші. Я часом і сама забувала, що мій чоловік – її син, а не я її рідна донька. Інколи й люди в це не вірили, помічаючи, як добре до мене ставиться свекруха.

Весь догляд за дитиною жінка взяла на себе. Ніколи навіть словом нам не дорікнула за це. Чоловік влаштувався на дві роботи. Працювала і я. Ми пропонували Наталії Степанівні трохи грошей за те, що вона сидить з нашим малюком. Але та відмовлялися. Тому ми почали відкладати кошти. Згодом заощаджень вистачило на квартиру. Хоч і взяли ми її у кредит. Зробили ремонт, докупили меблі. Як тільки все було готове, ми одразу покинули дім чоловікових батьків. Так сильно хотілося опинитися у власному куточку. 

І все було б чудово, якби до нас не почала навідуватися свекруха. Щораз частіше і частіше. Вона вважала, що й зараз без її допомоги обійтися ми не зможемо. 

Валентин же був тільки радий бачити рідну матір. Тому, навіть не порадившись зі мною, віддав їй дублікат ключів. Тож тепер Наталія Степанівна заходила до нас, коли їй хотілося. Я звертала увагу свекрухи на те, що без попередження приходити – це не найкраща ідея. Але відмовки в тієї завжди були однаковими: «Проїжджала повз, накупила гостинців і вирішила зайти.»

Мені ж часом здається, що вона спеціально заходить до нас, коли двома нікого немає, аби копирсатися  в наших речах. Можливо, хоче глянути, яка ж я господиня на власній території.

А, може, я просто себе накручую. Але це не змінює того, що мені неприємно, коли хтось лізе в мій особистий простір. Помити посуд, скласти речі, зібрати дитячі іграшки, зварити вечерю – усе це я можу зробити самотужки й без участі свекрухи. Зате Наталія Степанівна думає, що таким чином неабияк нам допомагає. Але нагадую, що про допомогу її більше ніхто не просить.

Я говорила про це з Валентином, але він ніяк не збагне, що саме мене так дратує. Він переконаний, що  мама бажає нам тільки добра. Навіть тоді, коли заходить у наш дім без запрошення й коли нікого там немає.

Мій обранець аргументує все тим, що ми  жили у Наталії Степанівни кілька років, користувалися її речами, готували на її кухні, спали у її кімнатах. Вона ж  нам ніяких зауважень не робила. Тому й ми повинні мовчати. Я згідна з тим, що, якби не допомога свекрухи, то ми так швидко не назбирали б на власну квартиру. Але все ж, її поведінка переходить межу дозволеного.

Колись вона допомогла нам, бо це її обов’язок. А тепер ми роз’їхалися. Вона не живе у нашому домі, тож і права заходити туди без дозволу не має.  Тепер я не знаю, що мені зробити, щоб розв’язувати проблему й нікого не образити. Конфлікти й сварки мені не потрібні, розлучення також не хочу, але й миритися з тим, що відбувається, не збираюсь. 

Що можете порадити героїні?

Чи має вона рацію, стверджуючи, що допомагати дітям – це безпосередній обов’язок батьків?

Чи вважаєте ви дії Наталії Степанівни вторгненням в особистий простір?

Ivanna
Завантаження...
Cikavopro.com
Adblock
detector