Іванко дуже любив бігати селом. Робив він це босоніж, адже боявся замастити нові кросівки. Бабця буде кричати. Вона взагалі могла просто так дерти рота. Характер важкий і нічого не поробиш. Іванко з цим вже давно змирився, проте зайвий раз потрапляти їй на очі не хотів.
Годувала вона його гарно, не била, але він все одно був дуже худим хлопчиком, тому що любив побігати в пошуках пригод. Так цього літа він і знайшов бідне цуценя. Можна сказати, навіть врятував його від смерті, адже матір пухнастика десь зникла й довелося Іванкові самостійно годувати свого нового друга та піклуватися про його життя.
Хлопчик дуже хотів забрати песика додому, але не міг – бабця не прийняла б. Вона взагалі собак не любила. Завжди казала, що його мати в дитинстві постійно тягла додому собак, а потім сама десь загуляла й зникла.
Отож Іванко вирішив заховати свого друга в полі. Вирив йому ямку, накидав туди різного листя та старих ганчірок – зробив тепле та зручне місце для сну. Хлопчик часто приносив йому їжу з дому, все що вдавалося поцупити зі столу. Так вже й літо минуло. Настала осінь. Пухнастик – так він назвав свого цуцика, почав зустрічати його зі школи та ласкаво гратися дорогою додому.
Згодом на вулиці ставало холодніше. Іванко часто приходив до Пухнастика й намагався зігріти його. Одного раз він так відчайдушно старався, що не помітив як замерз сам. Він ледве дійшов додому й просто впав на ліжко. Вранці встати вже не зміг – сильно захворів. Але думав він тоді не про себе, а про Пухнастика. Як той бідний замерзає на вулиці?
Хлопчик так гірко плакав, адже просто не міг ніяк йому допомогти. Бабуся як тільки його не лікувала, а він все продовжував плакати в подушку й марив за Пухнастиком. Жінка не могла на це дивитися, тому пішла у поле й знайшла собаку. Забрала його до себе, гарненько вимила й пустила під ковдру до хлопчика.
Вранці він прокинувся від того, що його ніс облизував Пухнастик. Іванко швидко підхопився на ноги й почав обіймати свого товариша, а з кухні пролунав голос бабусі:
– Вставайте дармоїди! Я вам вже сніданок приготувала. Чи скільки мені ще вас чекати? Господи, за що мені це все?
Іванко послухав й легенько посміхнувся, адже він знав, що його бабуся – найкраща та найдобріша у всьому світі!
Вам сподобалася ця історія?
