Ніколи не могла й подумати, що колишній зять стане для мене такою близькою людиною.
Володя мені одразу сподобався – дуже чуйний, добрий і працьовитий чоловік. Василь мій все нарікав, що у хлопця за душею ні копійки, а я вірила, що він своїми золотими руками зможе забезпечити сім’ю усім необхідним.
Так і було, Володя важко працював, але моя донька мала все, чого тільки хотіла. Коли Діанка народила синочка, то зять взагалі готовий був її на руках носити!
Усі ті жарти і анекдоти про стосунки зятя і тещі ані близько не описувати те, як Володя до мене ставився. Він мене поважав, як рідну матір. Після смерті чоловіка підтримував мене, не давав впасти духом.
То в гості запросить, то сам для мене курячий бульйон зварить, то на прогулянку покличе. Усі подруги дивувалися, чим то я заслужила на таку любов від зятька. А я й сама не знала. Мабуть, він просто дуже хороша людина, от і все.
Шкода тільки, що моя донька цього так і не оцінила. Відколи Діану підвищили на роботі, вона геть пихатою стала. Чіплялася до нещасного Володі за будь-які дрібниці. Бачте, після 8 років спільного життя їй не до вподоби стало, як він висловлює свою думки!
Це ж вигадати таке ще треба було! Звісно, в її чоловіка вищої освіти не було, але це ж зовсім не привід його так принижувати, тим паче, що він і без диплому забезпечував сім’ю так, як має бути.
Як бідолаха не намагався, але Діана таки вирішила з ним розлучитися, мовляв, вона точно заслуговує кращої кандидатури.
Володя приходив до мене, плакав, казав, що кохає мою доньку, але розуміє, що не достойний такої жінки.
Мені боляче було це чути, бо я розуміла, що він прекрасна людина, яку просто не оцінили. Я переконувала його, що він ще знайде ту саму, яка цінуватиме його золоті руки і м’яке серце.
Тепер моя донька вийшла заміж вдруге. Микола – непогана людина, але мені так і не вдалося його полюбити так, як Володю.
Як не крути, але припинити спілкування з колишнім зятем я так і не змогла.
Нещодавно повертаюся додому із супермаркету, а він сидить під під’їздом і на мене чекає:
– Добридень, Валентино Іванівно! Я за вами вже скучив. Стільки всього треба вам розповісти.
От ми й сиділи у мене на кухні, я вгощала Володю смачними пирогами, а він хвалився, що в його житті таки з’явилася чудова жінка, яка нарешті справедливо його оцінила.
Донька знала про наші посиденьки, але ніколи не влаштовувала з цього приводу скандалів. Сміялася собі з мене, мовляв, я синочка собі на шиї пригріла. А я й не проти мати такого чудового сина. Хто б іще мені так допомагав у домі, як не він? Варто було лише вказати на зламану річ, як за кілька хвилин вона була зремонтованою!
На мій День народження Володя влаштував мені справжній сюрприз: навідався в гості з квітами і подарунками. Мені було так приємно. Ми балакали собі, як зазвичай, аж раптом зателефонувала Діана.
Почула голос колишнього чоловіка і розгнівалася не на жарт. Почала кричати, що Володя давно живе з іншою, тож просто не має морального права приходити до мене в гості і спілкуватися зі мною
Та хіба не байдуже?! Він доросла людина, тож сам може вирішувати, як і з ким йому жити.
– Все! Тобі потрібно вибрати: або я, або Володя! А на твій День народження ми не приїдемо, бо Микола цього просто не зрозуміє! – кричала мені Діана у слухавку.
А я от, що вирішила: не збираюся ображати гарну і близьку для мене людину через примхи доньки. А її Микола жодного разу і не запропонував мені свою допомогу, навіть тоді, коли я цього дуже потребувала.
Онук вже дорослий, та й він буде тільки радий проводити час разом зі мною та своїм рідним батьком. А як по-іншому?
Чи підтримуєте ви головну героїню?
