Матері Люсі уже стукнуло 79 років. Щовихідних жінка приїжджала до старенької і прибирала хату, прала одяг (вручну, бо машинки в неї не було) і готувала їжу. Влітку ще й поле було.
– Люсь, кажу переїжджай до мене. Тобі легше буде.. – констатувала Анна Вікторівна.
– Мамо, ну я вже говорила – у мене в місті робота. Дочка з внучкою, їм теж допомагати треба.
– Тарас повернувся. Ремонт робить в старій хаті. Казав, що буде тут свого віку доживати. На рідній землі.. У батьківському домі. Про тебе, до речі питався…
Тарасик… Перше справжнє Люсине кохання. Вона в школі бігала за ним, а він уваги не звертав. Що вона, молодша була.. На 4 роки. Так дівчинка на хитрість і пішла. Вкинула відро у колодязь і побігла до Тараса.
– Ой, лишенько мені. Мамка відпоре, як відро не витягну. Тарасику, тільки ти мені допомогти зможеш!
А Тарас – герой, відмовити не міг! Не по-пацанськи це б було! Палицю довгу знайшов, відро нею підчепив і витягнув…
Та час ішов. Тарас школу закінчив і поїхав до міста вчитися. Він по різних містах потім їздив. Одружувався і розлучався тричі.
А Люся на економічний факультет вступила. В місто переїхала. Одружилась. Бухгалтером працювала. Дочку одну мала. Чоловіка її не стало цілих вісім років тому.
Тарас таки прийшов до дому Анни Вікторівни. Кортіло йому на Люську глянути.
– Така ж красуня, як у молодості – сказав чоловік і обійняв Люсю.
– А ти все такий же брехун! – засміялась жінка.
Сіли у альтанці за хатою. Відкоркували домашню наливочку і розмову завели.
– Сина я маю, від першого шлюбу. Дорослого вже. Він з матір’ю в Німеччині живе. Розлучився я зі всіма мирно. Спільно нажите майно залишав їм, не треба мені нічого. Я он на рідну землю повернувся! Зараз планую зайнятись будівництвом будинків. Бригаду хочу зібрати..
А ти як, Люська?
– Та як, як ? Як прислуга для всіх. Дочці з внучкою допомагаю, мамі мушу дім прибирати і їсти готувати, бо стара вже! А ще робота.. Усюди встигати треба. Важко. Чоловік, коли живий був, у всьому допомагав. А без нього..Все на мої плечі скинулось. Думала, що коли внучка підросте, моя Таня її віддасть в садок і працювати піде. Та яке! Каже, депресія в неї. Післяродова. Вже п’ятий рік! А вранці я встаю, дитину з зятем годую, а донька спить до обіду!
По дому робити вона теж нічого не хоче. Та це моя провина – сама так навчила! Зятя теж все влаштовує. Дах над головою є, теща грошей підкине, якщо бракує, нагодує, а що ще йому треба?
Втомилась я, Тарасику, чесно..
– Ти не засмучуйся, щось ми обов’язково придумаємо!
Тарас наступного дня Люсю відвіз додому на своїй машині. Жінка тішилась, що за один раз могла так багато продуктів привезти. І мішок картоплі, і два кілограми цибулі, і моркви, і ще закруток…
– Ти де цього діда підчепила? – спитала донька, коли Тарас заносив мішок з картоплею до квартири.
– Це Тарас. Ми вчились в одній школі колись.
Минуло два тижні. Тарас на машині знову під’їхав під під’їзд Люсі.
Зайшов, почав допомагати речі її зносити.
– Що таке? Що відбувається? – підхопилась дочка.
– Їду від вас я. Заміж за Тараса виходжу. Ми разом жити тепер будемо, – спокійно відповідає матір.
– Ти що на старості зовсім з мозками дружити перестала? Наречена теж мені знайшлася! Онука он голодна сидить, а тобі по цимбалах!
– У Каті мама є. Вона про неї подбає. Так само як і я дбала 30 років про тебе!
– Я забороню тобі з нею бачитись – кричала Таня.
Люся не відреагувала перед донькою, а в машині розплакалась. Думала, що зраджує свою дитину. Та Тарас її заспокоїв.
В будинку Тараса Люся тепер була господинею. Навела там лад. Все поприбирала, наставила вазочок, навішала картин – затишок створила. Тарас добудував ванну кімнату, якої раніше не було. Тепер у них міські умови – туалет і душ в хаті, а не надворі.
Люся влаштувалась секретарем до школи. Зарплата, звісно, менша, ніж була на попередній роботі, але і витрат у неї тепер небагато.
Через місяць зять привіз Катю, онучку, погостювати у село. Дівчинка розповіла, що мама з татом постійно сваряться. Тато сам собі суп варить – більше нічого не вміє! Мама хоче іти на роботу, але не знає, куди?
Як ви думаєте, чи добре вчинила Люся? Заслуговує вона на жіноче щастя чи варто їй було жити з донькою?
Фото з відкритих джерел
