Ніколи не думала, що батьки мого чоловіка стануть для мене такими рідними людьми. Коли Олег познайомив зі своїми найближчими, я не могла й подумати, що від свекрухи не почую за всі роки спільного життя ані одного лихого слова.
Але жити як в казці мені таки не довелося. Все зіпсувала бабуся Олега.
За своє життя я ще ніколи не зустрічала таких авторитарних людей, як Ірина Василівна. Вона просто нестерпна – хоче контролювати усіх і усе.
Свекор мені розповідав, що коли збирався взяти Валентину Петрівну собі за дружину, то заледве випросив її мати благословити цей шлюб. Добре, що він був заможним юнаком. Це й переконало Ірину Василівну в тому, що він гідний кандидат на руку й серце її доньки. Попри те, що молода сім’я жила окремо, вони так і не змогли позбутися авторитарного впливу матері Валентини.
Важко собі уявити, але коли моя свекруха почала мріяти про другу дитину, мати заборонила їй навіть думати про вагітність. Мовляв, фігуру собі зіпсує.
Заперечувати сімейному диктатору ніхто не смів. Навіть її чоловік, та й той своєї голови на плечах не мав. Слухай усе, що йому наказувала жінка. А дарма!
Він був чудовим працівником, тому керівник вирішив винагородити його за особливі заслуги перед заводом і подарував чудовий заміський будинок. Така дача коштувала б зараз немалих грошей, але Ірина Василівна була надто гордою для того, аби порпатися в городі, який йшов у комплекті з дерев’яною будівлею, тож чоловік просто відмовився від такого цінного подарунку.
Та що там говорити, свекри навіть чоловіка мого виховували в страху перед бабусею. В цьому я переконалася, коли ми навідалися до неї в гості на декілька хвилин. Олег хотів забрати якісь інструменти, які були йому потрібні для ремонту машини.
Як тільки ми зайшли, бабуся силоміць посадила нас за стіл і змусила куштувати вареники, які вона приготувала.
Я дивилася на свого коханого, який давився картопляними виробами, які насправді щиро ненавидить, і зрозуміла, що коритися наказам цього літнього диктатора я не буду!
– Дякую щиро, але я вареники не їм. Не люблю, – спокійно сказала я.
Наступні 10 хвилин Ірина Василівна переконувала мене, що її вареники – це справжній делікатес, тож для мене велика честь мати змогу їх куштувати у її домі. Та я продовжувала говорити, що не збираюся їсти.
Тоді жінка сказала, якщо я не скуштую бодай одного вареника, то вона влаштує справжній скандал. А мені навіть цікаво стало, на що вона здатна, тож я вкотре відмовила їй.
Що тоді почалося! Стара почала удавати, ніби втрачає свідомість, змусила Олега десять разів переміряти їй тиск. Звісно, бо кожного разу він показував абсолютно нормальні показники.
Чоловік розумів, що бабуся прикидається хворою, але бігав навколо неї, як зачарований.
Ірина Василівна врешті-решт заспокоїлася, і ми могли повернутися додому. Дорогою чоловік не сказав ні слова. Я зрозуміла, що він образився на мене через ситуацію з бабусею.
Не розумію, хіба я винна у тому, що не люблю вареники? Та й взагалі, чому я повинна виконувати усі забаганки його бабусі? Я розгублена.
Чи підтримуєте ви головну героїню?
Як би ви вчинили на її місці?
