Я стояла на вокзалі, тримаючи за руку свою маленьку доньку. З усіх сил я намагалася не показувати їй свої сльози. Надійка не розуміла, що відбувається, чому це раптом ми в один прекрасний момент кинули все і поїхали до іншого міста.
Я завжди говорю правду своїй дитині, але цього разу не змогла. Довелося брехати:
– Ми приїхали в гості до тітки Люби. Вона тобі сподобається.
– А як же татко? – питала мала.
– А татко? Татко дуже зайнятий. Він мав залишитися вдома, – холодно відповіла я.
Вже за кілька хвилин ми опинилися на порозі квартири моєї родички:
– Аню, яка я рада тебе бачити! Чудово, що ти знайшла час, щоб до мене приїхати, – сказала тітка Люба.
Відколи її чоловік помер, вона жила зовсім сама, її син переїхав разом з дружиною до столиці – у нього там свій бізнес. Тож я була певна, що ні я, ні моя донька не набридатимемо родичці своєю компанією.
– Яка у тебе гарна донечка! – продовжила тітка. – Надійко, я впевнена, що ми з тобою зможемо стати справжніми друзями.
В квартирі майже нічого не змінилося з того часу, як я приїжджала сюди іще дитиною. Ми з братом гралися у його кімнаті, поки наші матері готували найсмачніший у світі борщ за рецептом бабусі.
– Відчуваю знайомий запах, – усміхнулася я, на мить забувши про причину, через яку опинилася в гостях у тітки.
– Як я могла не приготувати твою улюблену страву. Тарілка гарячого борщу точно підійме тобі настрій.
Навіть моя Надійка наминала той борщ так, ніби нічого смачнішого у житті й не куштувала. Мене це так тішило, бо в глибині душі я відчувала провину за те, що притягла дитину за сотні кілометрів від її рідної домівки.
– Надійко, ти, мабуть, не знаєш, але я тут живу не сама. У сусідній кімнаті сховалося моє цуценя. Сподіваюся, ви потоваришуєте, – сказала тітка Люба.
Ми залишилися удвох за кухонним столом.
– Розповідай! Що трапилося? Роман тебе образив?
– Він зрадив мені, – розридалася я в одну мить, – я бачила фото.
– Може, це якась помилка, чийсь невдалий жарт? – заспокоювала мене родичка.
– Ні, він зрадив мені з Юлею – моєю подругою. Вона з’явилася сьогодні на порозі мого дому і сказала, що Роман її кохає і мріє про розлучення зі мною.
– От негідник! Як він міг?
Та я й сама не знала відповіді на це запитання, тому все, що мені залишалося робити – це сидіти і лити сльози просто у тарілку з борщем.
– Що тепер робитимеш? Пробачиш? – спитала тітка.
– Ні, на розлучення, мабуть, подам. Але як я все поясню доньці?! Гадки не маю.
Тривожні думки не давали мені спокою. Не могла навіть полежати спокійно, тож вирішила взяти дитину і піти прогулятися в парк.
Не знала я, що коли повернуся додому, зустрінуся зі своїм найбільшим ворогом.
Свіже повітря, смачне морозиво і щаслива дитина – змогли підняти мій настрій. Забула навіть на мить про зраду чоловіка. Та радість тривала недовго.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Коли тітка Люба відкрила нам двері, Надя одразу почала вихвалятися новою повітряною кулькою і показувати кольорові сліди на язику, які залишилися від поїдання солодкої вати.
Поки я раділа тому, що змогла подарувати дитині бодай один щасливий день, побачила знайомі кросівки, які стояли просто біля порогу. Відверто кажучи, хотіла розвернутися і втекти звідти, аби уникнути небажаної розмови. Але я розуміла, що дорослі люди так свої проблеми не вирішують. Я зітхнула і зайшла в квартиру.
З кухні несміливо почав виходити Роман, ніби злодій, якого впіймали на крадіжці. Донька, побачивши тата, відразу кинулася до нього на шию. Звісно, він ж її батько, вона за ним сумує.
– Привіт, сонечко, як я радий тебе бачити, – сказав чоловік, а потім поглянув на мене, – Аню, я тебе дуже прошу, поговори зі мною. Я тобі все поясню.
Тітка Люба пообіцяла Надійці, що купить їй новий набір кольорових олівців, але тільки за умови, якщо вона погодиться прогулятися з нею в магазин канцтоварів.
Так ми й залишилися з Романом сам на сам.
– Я знаю, що я вчинив огидно, я не гідний навіть стояти поруч з тобою, але я хочу, щоб ти мені пробачила, – благав чоловік.
– Ти хочеш? А я хотіла мати щасливу сім’ю, але тобі до цього було байдуже. Ти вирішив, що Юля тобі більше підходить! А як же Надя? Ти про неї подумав? – кричала я у відповідь.
– Заради Наді ми маємо зберегти нашу сім’ю. Ти мені тільки пробач, і все встане на свої місця.
– На свої місця?! Ти зараз серйозно? Я уявлення не маю, як тобі тепер довіряти.
Після цих слів в кімнаті запанувала тиша. Роман довго збирався з думками, а потім почав розповідати:
– Розумієш, останнім часом побут зруйнував усю пристрасть, яка була колись поміж нами. Почали виникати якісь дрібні сварки. От я й не витримав. А Юля… Юля вона якась зовсім інша була: така ніжна і лагідна. Ніколи й словом мене не дорікнула. От і звабила мене.
– Замовкни, будь ласка, я не хочу чути того, що ти намагаєшся звинуватити мене у своїй зраді, – крикнула я.
– Ні, я не намагаюся, я просто хочу, щоб ти знала, що Юля – це була відчайдушна спроба забути про сіру буденність. Тепер я розумію, що зробив помилку. Я кохаю тільки тебе. Ти і наша донька – найдорожче, що в мене є.
Він підійшов для того, аби торкнутися мене, але я автоматично зробила кілька кроків назад і виставила руки вперед, захищаючи себе від небажаних обіймів.
– Мені треба подумати, я не знаю, чи зможу пробачити зраду. Як жити далі з негідником, який зраджує і використовує інших людей? – спитала його я, опускаючись на крісло.
Роман трохи постояв поруч і зрозумів, що я більше не можу його слухати. За декілька хвилин він вийшов з квартири.
Я впала на підлогу і розридалася з відчаю. Мені вже не було прикро через зраджені почуття, я просто не знала, що мені робити далі. Найбільше мене хвилювала Надійка – вона ж не повинна розплачуватися за помилки мого чоловіка!
Тієї ночі я довго думала, який вибір варто зробити. Так і не змогла заснути до самісінького ранку, аж поки не вирішила, що переступлю через власну гордість заради доньки. Дитина має рости у повній сім’ї.
Вже через 2 дні я повернулася до Романа. Його щастю не було меж. Він справді дуже змінився: готував щовечора вишукану вечерю, дарував коштовні подарунки, готовий був носити мене на руках. Але кожного разу, коли він доторкався до моєї шкіри, мене наче струмом било.
Той місяць я жила, пересилюючи себе кожного дня. А потім дійшла до висновку: я більше ніколи не зможу поглянути на Романа закоханими очима. Взагалі від кохання після його вчинку й сліду не залишилося. Навіщо й далі себе обманювати, мучити своє серце, яке більше не належало тому, з ким я ділила один дах над головою.
– Я так більше не можу, Романе. Я йду від тебе. Мабуть, таки не належу до тих людей, яким вдається пробачити зраду. Але я щиро бажаю тобі бути щасливим, – заявила я одного вечора.
Я зібрала усі сумки і знову повернулася до тітки. Тепер живу разом із нею.
Роман часто приїжджає до доньки, тож ми намагаємося підтримувати дружні стосунки. А я відчуваю, що скоро в моїх очах знову засяє особлива іскра, яку всі називають закоханістю.
Чи правильно вчинила Аня?
Чи пробачили б ви зраду?
Спосіб, який допоможе розваритися гороху за 10 хвилин без попереднього замочування
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Мамин рецепт: вчора ввечері зробила маску, сьогодні виглядаю блискуче! Вистачило 2 інгредієнтів для щастя …
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Встигни на піку цвітіння: заповни літрову банку рослинною олією і фіолетовими квітами
Бабуся навчила мене робити садових лебедів. Ви ніколи не вгадаєте, з чого!
– Я ж тобі казала: не буде із неї господині! – не вмовкала свекруха, але і я стояла на своєму: “Де ж таке бачено, щоб гості мили за собою посуд?”
Ось так дбають про життя мешканців закордоном! Добірка з 16 фото, на яких зображені креативні, а головне – дієві ідеї для комфорту в місті
Спасибі за те, що виховали для мене такого чудового чоловіка
Сучасний манікюр для ідеального образу
Жінка усиновила двох дітей з різницею в рік, а виявилося, що вони рідні брат і сестра
«Незатишна ти собака, і шерсть від тебе і запах, – примовляла господиня. – Йшла би ти і не поверталася»
Танець тисячі рук
У мене пішло багато років і сил на те, щоб переписати жіночі ролі в сценарії мого роду. Ролі дівчаток-селянок, у яких був такий собі старт
7 подарунків, які хоче ваш чоловік, але ніколи про це не скаже
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
Сусід Іван Іванович називав їх «дівчатками». «Дівчаткам» було добре за сімдесят, вони жили в сусідніх під’їздах і дружили – не так давно, але міцно
Тремтячи всім тілом, з закривавленим хутром на холці і правих передніх лапках, які він підтискав, кошеня намагалося нявкати, але звук був більше схожий на хрипкий голос застудженої дитини
