Жив-був маленький хлопчик, назвемо його Сашком. І ось коли йому було три роки, потрапив він до лікарні на дуже важливу операцію.
Операцію зробили. Спочатку він чотири дні в реанімації лежав, а потім вже в палату перевели. Чи то випадково, чи то спеціально, але потрапив Сашка в палату до хлопців з дитбудинку.
Не те, щоб вони його кривдили, але то штовхнуть, то компот розіллють йому на ліжко, а медсестра потім його сварить. Та й в їдальню Сашкові важко було ходити. Шви дуже сильно боліли. Поки він, тримаючись за стінку, дошкандибає до їдальні, все вже і закінчиться. І бреде він назад голодний.
Довго хворів Сашка, і шви погано гоїлися, видно від того, що не було догляду за ним, та голодний сидів постійно. Ночами Сашка тихо плакав у подушку.
А де ж його мама була, запитаєте ви? Була у нього мама, хороша, розумна. Але вирішила вона, що Сашка великий вже, сам впоратися, а у неї ще дочка маленька їй всього 1,5 рочки.
Ось і не приходила вона до Сашка в лікарню і не доглядала за ним, не годувала. Але настав день, коли до Сашка прийшла бабуся, мамина мама. Вона приїхала з іншого міста, до дочки в гості. Так дізналася, що онук в лікарні.
Прийшла, сиділа біля ліжка Сашка, довго гладила його по голові тремтячою рукою, та крадькома сльози витирала. Слабкий він зовсім став, тільки тихо посміхався бабусі.
Не знає Сашка, що бабуся мамі сказала, але ввечері прийшла мама, принесла йому сік і банани. Потім довго з лікарем говорила, і Сашку поклали в палату одного, не було там хлопців з дитбудинку, нікого не було. Ніхто не ліз ввечері до Сашка.
А вночі він прокинувся від того, що поруч хтось сидить. Відкрив очі, а це бабуся сидить на стільці, поруч з його ліжком і дрімає. Відкрила вона очі, подивилася тривожно на Сашку. А Сашка радісно посміхнувся і заснув.
З того вечора Сашка швидко пішов на поправку. А через тиждень його і виписали. Допомогла бабусина турбота.
Як ви можете пояснити таку поведінку матері Сашка?
