Мій дуже хороший друг одружений. Але його дружина особливо не займається побутом. Вона не любить готувати, тому пару раз в тиждень варить макарони з сосисками. Весь інший час вона вважає за краще купувати готову їжу.
Пранням вона теж займатися не любить, пере речі пральна машина, а прасувати приходить раз на тиждень помічниця по господарству. Чому вона приходить? Невже у них так багато грошей? Зовсім ні, просто чоловік вважає неправильним прасувати свої сорочки, а дружина цим займатися не хоче.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Прибирання теж відбувається раз в тиждень тією самою помічницею. Якщо прибиральниця з якихось причин не може до них прийти, квартира молодої пари буде покриватися брудом.
На всі спроби чоловіка переконати дружину працювати по дому вона використовує залізний аргумент: «Ти знав, з ким одружився». В принципі, цілком логічно, правда? Не має сенсу чекати, що людина зміниться, якщо вона спочатку звикла до певних речей.
Саме тому, втомлений чоловік вирішив запросити дружину на годину. Він знайшов оголошення в інтернеті і домовився з дівчиною, яка приїде до них додому і приготує вечерю. Він просто хотів поїсти.
У призначений час до них прийшла дівчина, яку чоловік провів на кухню і вона почала готувати їжу за погодженим раніше меню. Дружина була шокована.
З одного боку, чоловік не став нічого приховувати і все пояснив дружині. Вона не готує, тому він запросив помічницю. Здавалося б, а що такого? До речі, та дівчина непогано впоралася. Клієнт був задоволений результатом. Але не його дружина.
Спочатку вона влаштувала скандал до Місяця і назад. І ніякі аргументи чути вона не хотіла. При цьому вона абсолютно відмовлялася прийняти той факт, що чоловік звертається за допомогою, так як його дружина не особливо виконує свої обов’язки.
Загалом, бажання чоловіка зробити як краще привело до досить сумного результату. Дружина була ображена, розмовляти з чоловіком не стала.
Виходить, що сучасні жінки і самі нічого робити не хочуть і допомогу приймати не раді. Як же бути чоловікам, які просто час від часу хочуть нормально поїсти і жити в чистому помешканні?
А як ви вважаєте?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
