– Загалом, батько сказав йому так: заборонити одружитися з Тетяною я тобі не можу, ти вже дорослий! – розповідає п’ятдесяти п’ятирічна Ірина Геннадіївна. – Але в такому разі, каже, ключі від квартири і машини поклади на стіл і гуляй. Так, мовляв, буде справедливо – сам живеш своїм життям, значить, сам. По-чесному, з нуля …
– І він що? Син, тобто? Поклав ключі на стіл, чи як?
– Поклав … Три місяці тому. І заблокував нас з батьком всюди. Новини про нього тепер через рідню дізнаюся … Кажуть, одружився, весілля не було як такого. Орендували квартиру однокімнатну, живуть там з Танею і її молодшою дитиною …
Єдиному синові Ірини Геннадіївни і її чоловіка, Костянтину, двадцять сім років. Сім’я у них досить забезпечена, і синові вони дали все. Хороша освіта, автомобіль на закінчення інституту, а кілька років тому – останній штрих: Костя отримав від батьків ключі від нової однокімнатної квартири.
– У наш час молодій людині потрібен старт! – пояснює Ірина Геннадіївна. – Коли він там ще заробить своє … У молодих фахівців після інституту зарплати невеликі! А жити хочеться нормально завжди, навіть в молодості – не в орендованій халупі, а в хорошому житло з ремонтом …
Треба сказати, Костя – хлопець нерозбещений і цілком адекватний, не дивлячись на те, що єдиний син. Батькам вдячний, працює, подорожує, зустрічається з друзями – словом, живе звичайним життям молодого хлопця. Ірина Геннадіївна з нетерпінням чекала, коли ж у Кості з’явиться постійна дівчина, і рік тому це сталося.
Правда, дівчина Костянтина батькам категорично не подобається.
– Тому що там не дівка, а … бабуся! – ледь не плаче Ірина Геннадіївна. – Її старшому синові двадцять один рік, як?
– А їй самій-то скільки?
– Тридцять сім! На десять років старша від Кості, так. І ти уявляєш, у неї вже такий син. Простий арифметичний підрахунок підказує, що вона в дев’ятому класі народила. Ось чого можна чекати від такої дами, а?
Крім старшого сина, у Тетяни є ще й молодший, п’ятирічний.
– Народила невідомо від кого, батька у дитини немає, – зітхає Ірина Геннадіївна. – І судячи з усього, з дитиною не все в порядку! Я подробиць не знаю, бачила його мигцем пару раз. Але і того, що я бачила, досить, щоб і неспеціалісту зрозуміти: там діагнози буйним цвітом. Дитині п’ять років, а вона майже не говорить ще. Та й взагалі, знаходиться на рівні однорічної!
До знайомства з Костянтином Тетяна жила в порожній квартирі якихось знайомих і перебивалася випадковими заробітками: мила підлоги, брала участь в платних опитуваннях, вигулювала собак. Виживала на якісь смішні копійки, при цьому не втрачала оптимізму. Старший її син після народження молодшого жив у свого батька, потім перебрався в студентський гуртожиток, де мешкає і зараз.
– Від нормальної матері дитина в п’ятнадцять років не втече! – зітхає Ірина Геннадіївна.
Хоча, цілком можливо, син від Тетяни з’їхав просто тому, що тато був багатший.
– Костя її практично на вулиці підібрав, з квартири її з дитиною на той момент вигнали! – розповідає Ірина Геннадіївна. – Ніби як спочатку орендував їй кімнату, а потім якось раз ми заїхали до сина, дивлюся, а в передпокої вся стіна покреслена фломастером. Я мало не впала! Це молодша дитина Тані вже у нас командує, ось так!
Батьки не раз говорили Костянтину, що його вибір їм зовсім не подобається, але на диби встали тільки в останні місяці – коли дізналися, що син і Тетяна подали заяву в РАГС. Син прийшов запрошувати їх на весілля, але почув ультиматум.
– Сказали, що ми з батьком категорично проти цього весілля, а якщо вони все самі – нехай самі і пробиваються в житті. Квартиру і машину нехай повернуть! ..
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Як вдалося дізнатися натяками, справи у Костянтина зараз йдуть невдало. Тетяна не працює, і у сина на роботі почалися проблеми. А сім’ю треба годувати, за квартиру платити, утримувати дитину.
– Ось і подивимося, чи надовго його вистачить! – каже Ірина Геннадіївна.
Як вважаєте, нормальне рішення: відібрати те, що давали раніше, у виховних цілях? А ви на чиєму боці? Що думаєте з цього приводу?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
Ніжний і пишний кекс: З’їли все до останньої крихти
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
25 фотографій, які обдурять ваші очі
Застосування йоду при вирощуванні томатів, огірків, полуниці та інших культур на вашій грядці
