Років сім тому я був молодим лікарем-інтерном. Та моя кар’єра почалася зовсім не так, як я собі уявляв. На практику мене відправили у дитячу лікарню. Але не просту. Там гляділи діток із дитячих будинків, або немовлят від яких відмовилися у пологових.
Точно можу ствердити, що моя психіка не була готова до такого. Пам’ятаю, як переступив поріг лікарні. У вуха увірвалися дитячі крики та плачі. Я стояв розгублений поки до мене не заговорила головна медсестра.
– Ви напевно Андрій? – завзято промовила та.
– Добрий день! Так. Приїхав на практику.
– Добре! А халат маєш? Хотімо у нас багато роботи!
Я перевдягнувся і вислухав усі рекомендації Вікторії Павлівни. Ми зайшли в першу палату, де були діти віком 1-2 років.
Жінка вміло підхопила немовля, роздягла, піднесла до крана, помила, витерла, посипала присипкою, одягла підгузок, запеленала. Я дивився на це і мені досі не вірилось, що я тут.
– Ну чого стоїмо? Ти поквапся! У нас таких ще п’ять палат попереду!
Я видихнув і підійшов до ліжечка. Хлопчик теж розплакався. Поки я насмілився повторити всі дії, то почувався вкрай незручно. Життя точно не готувало мене до такого. Та з кожною дитиною мені виходило все краще.
Пізніше ми пішли в ординаторську. Вікторія Павлівна поставила чайник і підбадьорила мене, мовляв, перший день у всіх важких.
Трохи відпочивши, ми пішли знову. Тепер були діти віком 2-4 років. Ви зайшли у палату. Мені в очі впала голубоока дівчинка із золотистим волоссям. Напевно тому, що вона єдина не плакала. Дитина стояла і трималася ручками за спинку ліжечка. Медсестра кивнула і сказала, що Оленка найскладніша дівчинка і вона з нею справиться сама.
Я ще раз глянув на неї. Між нами ніби виник якийсь зв’язок, хоча ми й слова один одному не промовили.
– У мене могла б бути така ж дочка…якби я не розійшовся з Ритою…- подумав я й одразу прогнав свої сумні думки.
Та вона не йшла мені з голови. Наступного дня вона знову уважно дивилась на мене. Ще через тиждень дівчинка першою заговорила. Показала мені фото своєї мами. Виявилось жінка померла. У неї ще була тітка, але дівчинка зізналась, що не хоче жити з нею.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Насправді Оленку підібрали на вулиці. Вона сильно змерзла і простудилась. Напевно втекла з дому і заблукала. От тільки щось ніхто не шукав її. Соцслужба вирішила віддати її у дитбудинок, але спершу поклала у лікарню, щоб та одужала.
Моя практика доходила до кінця. Я пообіцяв головній медсестрі, що повернуся через тиждень на що вона сильно здивувалась. Дуже кортіло навідати Оленку. Вона за той короткий час стала мені якоюсь рідною. Але я так і не приїхав. Справи не дали.
– Минув місяць, може її вже забрали звідти? – думав я, коли їхав у автобусі до лікарні.
Так і сталось. Дівчинку забрали практично одразу після його від’їзду.
З того часу минуло ще 4 роки. З професією лікаря було покінчено. Я пішов працювати до свого дядька механіком. Мені з дитинства подобалось копирсатися в машинах, тому я швидко все вивчив і приступив до роботи. І її було багато.
А потім познайомився з майбутньою дружиною. Вона підпрацьовувала продавцем і закінчувала курси дизайну інтер’єру. Наші стосунки розвивалися зі швидкістю світла. Через рік ми одружились, взяли іпотеку і переїхали у своє гніздечко.
Якось кохана прийшла вся в сльозах.
– Я була в лікаря. Послухай, те що я тобі зараз скажу – правда. Обстеження показало, що я безплідна. У нас ніколи не буде дітей. І якщо ти захочеш піти від мене, то я не ображусь!
– Ти що, не говори таких дурниць! – я намагався заспокоїти її й втамувати своє здивування. – Колись я проходив практику у дитячій лікарні. Ти не можеш собі уявити наскільки самотніми були там діти. Ми можемо всиновити когось! Це зробить наші життя кращими, я впевнений!
– Ти це серйозно? – витерла сльози та.
– Цілком! Я знаю, що у тебе велика сім’я і багато братів і сестер, але повір, ми полюбимо ту дитину як рідну, от побачиш!
Через кілька днів ми відправились у дитячий будинок. Коли нам запропонували подивитися на дітей, серед них я одразу впізнав ті голубі очі. То була Оленка. І нехай вона підросла, та я одразу впізнав дівчинку. А вона впізнала мене!
Мій вибір був очевидним. Хоча дружина спочатку думала, що ми візьмемо малесеньку дитину. Та ми повернулися додому, щоб добре все обговорити. Розмовляли майже до сходу сонця, але прийняли рішення.
Тепер Оленка офіційно наша донечка. Ми дуже тішимось її появі у нашому житті й любимо її всім серцем.
Виходить та практика повністю змінила моє життя?
Ви повинні навчити цих речей своїх дітей для їхньої ж безпеки!
Дужe пoтужнa icтoрiя прo гнiв, який знищує нac зceрeдини! Вoрoття нaзaд нiкoли нeмaє!
Дочка мого чоловіка не хоче зі мною спілкуватися, і ось, на своє весілля вона батька запросила, а мене ні. Мене це нітрохи не зачіпає
Не зможу я без вас, – сказала вона. Не вийде у мене. Куди ж я вас – ви мої рідні коти
20 чудес кондитерської майстерності, які більше хочеться розглядати, ніж їсти
І до вoрoжки не хoди! Довжина мізинця може багато чого розповісти про ваше життя
Сім’я чоловіка економить воду, тому вони миються раз в тиждень. Після переїзду нічого не змінилося…
Коли вас обіймає правильна людина, все змінюється
20 невдалих ситуацій, в порівнянні з якими ваші погані дні – ніщо
Півторамісячне цуценя впало з неба і дивом вижило
Якось чоловік зробив мені зауваження, що я погано готую. Тепер він готує собі сам
Бог ніколи не запізнюється – все відбувається у свій час
16 фотографій, які підтверджують, що ті найщасливіші випадковості все ж існують
Я рада, що після всього, що я пережила, у мене прокинувся материнський інстинкт. Тепер мені хочеться віддавати своїй донечці всю свою любов
9 ознак, які свідчать про те, що у вашого чоловіка є коханка
А невдовзі, мене звільнили. Сказали, що в дитячому будинку не потрібно настільки сильно привикати до сиріт або ж ставитися до них по-особливому
11 фільмів, сюжет яких змушує затамувати подих до останньої хвилини
Як мені вмовити дружину не подавати на аліменти? Буде собі жити в моїй квартирі, дітей вона любить, а на мене їй байдуже
Вам краще віддати Катю. Ви вже старенький, з роками буде все важче доглядати за дівчинкою
