Кого-кого, а от свекруху моєї Лізи я точно не чекала побачити на порозі своєї хати. Тим паче, після того, що вона накоїла.
Моя донька поїхала з села 6 років тому. Вступила до університету, а на 4 курсі закохалася в Максима.
Розповіла нам з батьком про нього лише після того, як юнак зробив їй пропозицію руки і серця. Ми були щиро раді за Лізу, тому запросили її нареченого разом з батьками в гості.
Будинок у нас скромний, але ми ніколи не соромилися своїх статків. Розкошувати нам не доводилося, але згрішили, якби сказали, що нам колись чогось бракувало.
Я хотіла, аби сватам усе сподобалося, тож дуже гарно підготувалася до їхнього візиту: накрила чудовий святковий стіл, приготувала свої фірмові страви, а чоловік навіть подвір’я до ладу привів.
В неділю ми стояли на порозі і зустрічали довгоочікуваних гостей. До нашої хвіртки під’їхала розкішна іномарка. Коли з неї вийшла вишукана пані, мати Максима, і оглянула наш будинок так, наче вона ревізор, я зрозуміла – моїй Лізоньці доведеться несолодко.
Як тільки ми взялися обговорювати весілля, одразу почали виникали якісь суперечки і словесні перепалки. Сваха дала чітко зрозуміти, що свято має відбутися за тими правилами, які лише вона встановлює.
Все було б добре, якби не запальний характер моєї донечки. Батько змалку її вчив, що вона повинна вміти постояти за себе, якщо хтось намагатиметься її образити. Ці уроки вона засвоїла на відмінно, тож не соромилася заявити майбутній свекрусі, що весілля буде таким, яким будуть його бачити наречені.
Після тривалої і напруженої дискусії усі дійшли до висновку, що ніякого дійства не буде. Молоді люди просто розпишуться і відсвяткують цю подію лише удвох.
Таке рішення влаштовувало всіх, особливо Лізу, яка планувала орендувати окреме помешкання разом з Максимом. Звісно, до села їй повертатися зовсім не хотілося, а батьки нареченого не були в захваті від спільного проживання з дівчиною, яка мабуть, зовсім не відповідала їхнім очікуванням.
Ліза була згодна ділити з батьками чоловіка дах над головою лише в одному випадку – якщо вони дозволять їй та Максиму зайняти цілий поверх і зробити собі окремий вхід. Свекруха відмовила, адже ніхто, крім неї, не може господарювати у її будинку.
Все було б нічого, якби Максим підтримав кохану, але ж він навіть відмовився платити свою частку за оренду житла, мовляв, у нього за містом триповерховий будинок пилом припадає, поки Ліза гонорову із себе вдає.
Вона скаржилася нам, що чоловік часто залишається в батьків ночувати, вдома не буває декілька днів на тиждень. Нашу доньку ніхто до того будинку й не думав запрошувати. Для свекрів вона – завжди небажана гостя.
Не витримала дівка такого ставлення до себе, от і вирішила подати на розлучення. Я не намагалася її відмовляти, але й не схвалювала такого вибору. Вона вже доросла, тож має право робити те, що вважає за потрібне.
Її чоловік досяг свого, хоч і не зовсім таким способом, яким йому хотілося. Вже за кілька днів після розлучення він повністю переїхав до будинку своїх батьків. Ліза продовжила орендувати ту квартиру. Для неї, по суті, нічого не змінилося. Вона ніколи не хвилювалася з приводу того, що пропаде без чоловічої підтримки і опори, дочка працювала на гарній посаді, тож коштів на нормальне життя їй цілком вистачало.
Приїжджала до нас із батьком нещодавно, хвалилася, що вже назбирала половину суми, потрібної для купівлі квартири її мрії. Ми були дуже щасливі, хоч і шкодували, що ніяк не можемо допомогти Лізі матеріально.
Минуло вже більше року, як донька розлучилася з чоловіком. Чого її свекруха вирішила так раптово навідатися в наше село – я не уявляла.
– Люба свахо, я думаю, що дітей треба мирити. Он мій Максимко досі нікого собі не знайшов. Та й Ліза ваша, мабуть, сама. Сумує синок за вашою донькою. Ось що: вигадаємо план їх примирення.
Але я в такі брудні ігри не граю і грати не збираюся. Відмовилась від такої ідеї. Хай діти самі з’ясовують свої стосунки.
Якщо між ними досі є кохання, то все складеться й без нашого втручання, а як нема – тоді треба рухатися далі.
Чи погодилися б ви помирити колишню сімейну пару?
