Доля подарувала нам із дружиною двох чудових діток: сина та доню. Обоє вже дорослі. Будують тепер власні сім’ї. Дочка заміж вийшла, переїхала з чоловіком в інше місто. Бачимо її тепер тільки на свята. Привозять нам часто онучат побавити.
З Даринкою у нас все просто. Зате складніше із сином Сергієм.
Ми з дружиною – народ простий: усе життя працювали для дітей, виростили їх, помагаємо досі, тепер про старість думаємо. Нічого особливого. Жили ми завжди у злагоді, тож і синові з донькою пощастило вирости в любові та турботі. Їй не доводилося бачити сварок чи суперечок. Я тільки за те, щоб усе вирішувати мирним шляхом.
Якось і син прийшов до нас зі звісткою про одруження. Ми перечити не стали. Та й права на це не мали. Його дружина – це його вибір. Далі жити тільки їм обом.Наш обов’язок допомагати за потреби і не втручатися.
І ми з дружиною спочатку навіть раділи, що нарешті й молодша дитина своє щастя знайшла. Втім, було одне але: наречена Сергійка мала «аристократичну натуру». Але й це тільки вершина айсбергу. Невістка була ще доволі терпимою. Зате її матір – наша сваха – це взагалі окрема історія. З її слів, ми були «простолюдом». І наш син – точно не рівня для такої доні, як у них.
Бачилися зі свахою ми вкрай рідко. Не частіше, ніж кілька разів на рік. Ця панянка часто любила лежати в гамаку, який ми на дачі поставили. Допомогти накрити на стіл ніколи не поспішала, зате книги постійно читала і квіти в саду збирала. А що вдієш? Аристократія.
Далі й син потішив нас онуками. Ми думали, що хоча б це зблизить нас із сім’єю невістки. Але нічого так і не змінилося. Діток Сергій з Богданою частіше возили саме до свахи. А нам перепадало таке щастя дуже рідко. І то малеча приїжджала вже налаштована проти нас сім’єю наших сватів. Вони теж носиками крутили, мовляв, ми дуже прості.
А ми й не заперечували. Чого тут соромитися? Ми з дружиною – звичайні працівники. Заробляємо на хліб власними силами. У театри та музеї не ходимо, книг розумних не читаємо, але нам і ніколи. У нас життя іншими барвами вирує.
Зате ми виростили двох гарних дітей, які подарували нам внучат.
Після того, як діти покинули батьківський дім, ми з дружиною залишилися самі у просторій трикімнатній квартирі. До тиші після стількох років гамору довелося довго звикати. Наш дім тепер став таким великим і пустим.
Але кілька тижнів тому до нас завітав син. Думали, просто хотів провідати стареньких, але той прибув із проханнями. Він благав прийняти його до себе. Не одно, ясна річ, а з дружиною та дітьми. У них зараз обмаль грошей, орендувати жило немає змоги. Ще й діти ростуть, а їм багато чого треба. Ну, про останнє ми знаємо. Самі ж двох на ноги якось поставили. Я тоді задумався над проханням Сергія, зате дружина зраділа. Тішилася, що діти з нами житимуть. Сказала, що давно вже скучила за онуками.
Однак і на цьому все не закінчилося. Далі син почав просити за свекруху. Теж хотів, щоб та жила з нами. Її квартиру діти захотіли здавати, щоб мати додатковий дохід.
Тут дружина радіти й перестала. Не сподобалося це й мені. Ми ж звикли бачити сваху на свята. Цього нам було достатньо. А тут жити з нею доведеться. Це різні речі.
Моя дружина тепер за серце хапається. Постійно згадує маленьку пародистку свахи – її ручну собаку. У нас же – кіт. Не зживуться вони, як і ми з мамою невістки.
Сказали про це синові. А він нам: ви все одно цілу весну, літо та осінь живете на дачі. А так теща буде за онуками наглядати. А нас, себто, буде час для відпочинку.
Моя дружина відмовилася від таких перспектив. Сказала, що три господині на одній кухні – це жах. У кожної свої звички та принципи, тому миритися з усіма не вдасться. А нам на старість вічних сварок не хочеться. Нам би спокою.
Кілька днів ми з дружиною радилися. Потім сказали все синові. Дітей та онуків приймемо з радістю. Але свасі дорога і наш дім закрита. Ми хочемо провести час з онуками, а не з примхливою і вибагливою жінкою. З невісткою ділити побут моя жінка готова. Але з її мамою – ні. Я ж цілком підтримую позицію дружини.
Чи не вважаєте Ви таке рішення пари нахабством? У них і так простора квартира, де точно помістилася б уся сім’я?
Чи це діти та сваха перейшли межу дозволеного?
