Сьогодні з Сашком прощалися аж дві дружини. Вони стояли поруч, стримуючи сльози й, боячись подивитися одна одній в очі. Кожна з жінок звинувачувала себе в тому, що сталося з таким дужим, красивим, сильним чоловіком. І чому смерть раптово забрала його.
Одна з жінок, Лариса, вела за руку двох малих діточок. А вони через свою дитячу наївність не розуміли та перепитували чому мама плаче, а тато так міцно спить. Від цих дитячих допитів ставало лише гірше.
— Тато любить вас, – все повторювала Лариса, – просто він втомився, от і спить.
А поруч Лариси з дітьми йшла Світлана. Вона також була з малечею. Проте її дитя було ще надто малим, щоб запитати що сталося. Жінка дивилась на немовля і гірко плакала, бо розуміла, що й воно виросте безбатченком.
Лариса вірила бабі Каті, а тому й все робила, що скаже стара. Вже всі подруги були одружені, а Лариса все бігала до церкви в особливі дні, приносила свічечки, волосся розчісувала місячними ночами на перехресті й промовляла заклинання. І ось воно, звершилось. Молодий красивий син фермера Сашко засватав її. Вони навіть не гуляли толком. Раз пішли на дискотеку і засватав!
В цій швидкоплинності подій дівчина навіть не зорієнтувалась чи любить вона Сашка. А хіба це важливо? збулося ж те, чого вона так чекала – день одруження, фото зі свята і пишна весільна сукня. Оце вже втерла подругам носа.
Лариса продовжувала питати порад у баби Каті, а та наказала жінці народжувати дітей:
— Якщо не хочеш розійтися з ним, то народжуй і чим скоріше, тим краще.
От так і з’явилися на світ діти Лариси та Сашка.
Але чари зійшли. Через три роки пелена з очей Сашка зійшла. Чоловік не міг зрозуміти, що спонукало його одружитися з Ларисою. Він не міг ні дивитися на неї, ні говорити. Навіть жити під одним дахом з жінкою не міг. Єдине, що тримало – діти. Тому чоловік вирішив влаштуватися на роботу, де працював місяць, а місяць – так-сяк вдома.
На роботі з Сашком познайомилася кухарка Світлана. Жінка ніколи не обмежувала себе в стосунках з чоловіками. Нікому не відмовляла, а залицяльників мала багато. Мала трьох дітей, їх зранку годувала і на добу пропадала. Ось так і жила, поки не зустріла Сашка.
Жінка не могла себе впізнати. Вона перестала звертати увагу на залицяльників. Їй потрібен був лише Сашко. Не знаючи що робити, Світлана вирішила заручитися допомогою бабки, про яку їй розповідала мама. Поїхала до старої приворожити коханого, щоб наступного місяця він приїхав і вже залишився з нею назавжди.
А до Лариси тим часом дійшла чутка про те, що у Сашка коханка є з трьома дітьми. Вона тут же до баби Каті:
— Хай там що, але, щоб мій чоловік був зі мною.
Так і сталося. Приїхав Сашко, став просити пробачення. Говорив, що сам не знає як те сталося, наче чари повели його. Але Світлана також не хотіла відпускати чоловіка. Знов побігла до бабки, щоб причарувати.
Жінки так завзято ділили чоловіка, що не чули попереджень від віщунок. Не звертали уваги на нещастя, яке можуть накликати. Поїли, шепотіли, годували Сашка зіллями – все заради кохання. А красень марнів, хворів і старів від тієї жіночої війни. Сили життєві покидали його.
Лікарі нічого не могли сказати, лише розводили руками: «Він же здоровим був, дужим, що ж могло так швидко забрати з нього життєву енергію?». І лише тоді стало обом жінкам зрозуміло, що вони накоїли. Стало їм прикро до болю, та нічого було вже робити.
А на що ви готові заради кохання?
