Я зустрічалась з один чоловіком кілька разів. На останньому побаченні він мені заявив:
– У мене є дружина, діти, але між нами все скінчено. Просто живу в неї.
– Чудово! Тоді побачимось, коли ти з нею розлучишся. А зараз немає потреби спілкуватися. – Почуте шокувало мене, але я старалася виглядати гордо.
– Ну це ми ще подивимось. Чи варто усе кидати заради дівчини. Вона спочатку має показати, що достойна цього.
Мене ця фраза ще більше добила. Мені перехопило подих так, що коли я видихнула, то розсміялася. І тоді він додав.
– Ось чому такі категоричні жінки, як ти залишаються самотніми.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
А бувало мужчини любили повторювати:”А в тебе не завищені потреби до чоловіків?”. І так лукаво дивилися на замовлену пляшку вина і суші. Цікаво, що ж вони мали на увазі? Не пукати чи вночі не хропіти? Чи може головне, щоб був трохи гарнішим за мавпу? Чи головне, щоб будь-який чоловік був в домі, він же голова?
Не знаю про що вони, мене виховував батько і працюю я з 14 років.
– Завищені. – Спокійно відповідаю я і кличу офіціанта, щоб дав рахунок.
Тоді в чоловіка міняється обличчя, вони стають маленькими ображеними хлопчиками й починають ображати мене у відповідь. Я не маю гадки звідки у чоловіків-“принцес” думка, що якщо жінка захоче створити сім’ю, то їй не так важливо з яким чоловіком. Але зараз ті часи, коли шлюб заради шлюбу відходить на другий план. Здорова, мудра жінка не стане будувати стосунки з ким попало. Їй захочеться такого ж мудрого і здорового чоловіка. Возитися з “принцесами” вона не стане, бо цінує себе. Вона і без штампа в паспорті зможе мати цікаве насичене життя. Звісно комусь захочеться створити сім’ю, але тоді вона буде підходити до цього свідомо і з розумом робити вибір. А от коли жінка виходить заміж для того, щоб самоствердитись, чи доказати щось собі чи іншим, тоді її життя може перетворитися на пекло. Є і такі екземпляри, які одружують на собі лише з фінансової вигоди й мені щиро жаль тих “жертв” чоловіків, які таким довірились.
Власне хитрості й маніпуляції може використати як чоловік, так і жінка. Спокусити на перших побаченнях легко і ми це знаємо. Але для чого це робити, якщо рожеві окуляри спадуть при спільному проживанні й розіб’ються об побутові справи чи проблеми. Ви готові йти на це?
Я постійну чую одну і ту ж фразу від подруг:”Ти просто ще не знайшла свою половинку, от знайдеш і все в тебе буде добре”. Але я в це не вірю. Я думаю, що немає “своєї людини”, “половинки” і всього цього ідеального життя і стосунків. Є просто здорова жінка і здоровий чоловік. От тільки чого хочуть ті здорові дорослі люди?
П’ятнадцять років тому зі мною стався нещасний випадок. Лежачи на операційному столі, маривши від наркозу, я читала останнє пояснення Тетяни з “Євгенія Онєгіна”, а лікар тим часом витягував уламки скла.
За пів години до цього мама молилася за мене, тому що я втрачала свідомість. Ті відчуття я запам’ятаю назавжди. Коли ти стаєш такою легкою, що не відчуваєш свого тіла. Ти наче хмарина, що от розчиниться. Я заплющувала очі й прощалася з мамою, тоді я думала, що це кінець.
Інколи я зриваюся через якісь дурниці на роботі. Тоді я дивлюся на своє тату пера і мені пригадується та “легкість”. Тоді я розумію наскільки легко втратити життя.
Я намагалася розуміти іншу людину все своє життя, але це не принесло мені жодної користі. Я лише витратила свій дорогоцінний час якого і так не дуже багато.
Щодня мені назустріч йдуть успішні й багаті люди, які у своїй голові придумали дурний дешевий гендерний сценарій і живуть за ним. Можливо це я не така, і світ насправді так побудований, але це не для мене. Мені не цікаві ваші вдавання цікавого співрозмовника, йдіть до біса зі своїми дитячими образами. Світ прекрасний. У ньому так багато цікавих місць, стільки написано книг і знято фільмів. От би жити трохи довше просто щоб насолоджуватися світом, смачною їжею, заходами сонця. І мати змогу допомогти людям, які дійсно хочуть жити, а не решту днів залишатися у пелюшках.
Чи маю я обов’язкові критерії для чоловіка? Він має так само любити жити як я. Ну і спершу розібрався зі своїми дитячими образами й комплексами. Не хочу виховувати хлопчика 42 розміром ноги.
А думаєте ви з цього приводу? Погоджуєтесь з жінкою?
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
Задача, яку пропонують на співбесіді у Googlе. Не всі здатні з нею розібратись!
– Тільки не починай з телефонів у перший день, добре? – Ігор кинув свій смартфон на рушник і пішов у воду. Олена всміхнулась: – Я взагалі-то твоя дружина, а не митник.
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
Син-підліток постійно злився на маму: за те, що вона стара, і ім’я дала йому безглузде
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
Оленка ледь стримувала сльози, щоб не заплакати. Ну хіба можна ось так вчинити зі старенькою матусею? Навіть нормального одягу не дали чи грошей. Просто вигнали, як кошеня
Ой дівчатка, ну яка ж смакота: ліниві хачапурі на кефірі всього за 10 хвилин
