Чоловіки люблять тих жінок, поруч з якими вони можуть проявляти свою мужність, надійність та турботу.
Існує стереотип, пов’язаний з тим, що багато представниць прекрасної статі шукають вигоду від стосунків. Вони хочуть мати заможного обранця, який втілюватиме в реальність усі їхні забаганки. Та насправді реальність трохи інша. Так, існує такий тип жінок, але є багато таких, які не вміють приймати подарунки від чоловіків. Саме через це у них не складаються гармонійні відносини. У чому ж причина?
Їх може бути декілька:
- Бажання жінки самій виконувати роль чоловіка в парі: постійно першою дарувати подарунки, захищати, контролювати чоловіка.
- Виховання батьків, які з дитинства навчали, що жінка повинна сама себе забезпечувати і бути гордою;
- Відсутність впевненості в собі і відчуття меншовартості;
- Відсутність подібного досвіду. Здається, що за щедрістю та добротою чоловіка криється підступний задум;
- Бажання здатися кращою, мовляв, “я не така як всі”;
- Підсвідоме бажання замінити чоловікові його турботливу матір.
Ілюстративне фото. Зображення не є документальним підтвердженням описаної ситуації.
Чоловіки цінують і закохуються в жінок, поруч з якими вони можуть проявити свої риси захисника і годувальника. У відносинах один партнер дає, а інший – приймає. Саме жінці доводиться отримувати подарунки, увагу і турботу, щоб підтримувати здоровий баланс.
Часто в парі виникають конфлікти та непорозуміння, коли чоловік запитує свою обраницю, що їй подарувати, а вона сором’язливо відповідає “нічого”. Не дивно, що в результаті отримує символічний подарунок, але це зовсім не те, чого хотілося. Річ в тім, що чоловіки не розуміють натяків і не вміють вгадувати чужих бажань. У жінок краще розвинена інтуїція у зв’язку з функцією материнства. Природа подбала, щоб матір могла зрозуміти потреби дитини. Натомість чоловікові-захиснику це вміння менш необхідне.
Все буде набагато простіше, якщо жінка навчиться прямо говорити про свої бажання. Ваш обранець лише зрадіє, що зможе зробити вам потрібний подарунок.
І не варто дорікати чоловікові, що він витрачає гроші на вітер, купуючи вам букети квітів. Нормальний партнер буде отримувати задоволення від того, що робить приємні сюрпризи для коханої жінки.
Не відштовхуйте чоловіків, які намагаються про вас дбати. Приймайте їхню турботу і увагу. Дозвольте їм бути мужніми і сильними захисниками.
Навчіться проявляти свою слабкість і довіряти партнерові. Повірте, що ви гідні лише найкращого. Як тільки ви усвідомите ці істини, то ваші стосунки з чоловіком наповняться любов’ю та позитивною енергією.
А як ви ставитеся до уваги та турботи з боку чоловіка? Чи приємно вам отримувати від нього подарунки?
– Замки я вже змінив. Свої гроші несеш не в дім – живи там, куди їх носиш. Надя навіть пакет на підлогу не поставила. – Відчини двері ширше. Це, між іншим, і моя квартира.
– І не брешіть мені про лелек, – сказала сусідська мала, стоячи в нас у коридорі в гумових чоботях. – Лелека важить чотири кіло. Немовля – теж. Ви б самі себе на шиї донесли?
– Я йду. Не шукай. Доньку забери сам. З тобою їй буде краще. Записка лежала на столі поруч із недопитою кавою. Іван перечитав двічі. Потім набрав Таню. “Абонент поза зоною”.
– Дмитре, твоя черга. Він узяв мікрофон, глянув на Олену, потім – кудись у зал. – Олено, ти добра. Занадто добра для мене. І тому я не хочу починати шлюб із брехні.
– Приспати. – Що саме? – Його, – жінка смикнула повідець. – Поки не пізно. Цуценя стояло біля її чобота і гризало край моєї штанини. Хвіст ходив, як двірник по льоду.
– А я все хотів спитати: чому ти досі в прибиральницях? Лариса ж кликала в оператори. Там і чистіше, і платять більше. – Бо в операторів зміни жорсткі. А в мене Соня.
Віра подзвонила в двері й одразу прибрала усмішку з обличчя. Двері відчинила жінка в домашній футболці, за її спиною десь у квартирі сміялася дитина. – Ви до кого?
– Ти серйозно подаєшся на геохімію? – мама кинула на стіл роздруківку з балами. – З такими результатами на біологію не йдуть тільки дурні. – Значить, буду дурною.
– Олено, привіт, доню, – батько сказав це так тепло, що Інна навіть усміхнулась. – Це Інна. Тиша. – А… ну, привіт. Як ти? – Нормально. Ти ж дочці дзвонив, не мені.
– Ти що робиш? Постав його. Рудий пес завмер біля бака. У зубах – мокре сіре кошеня, дрібне, аж прозоре від холоду. – Воно твоє? – буркнув пес, не озираючись. Чорна кішка сиділа під навісом кіоску.
– Максиме, ти серйозно покликав їх усіх? – Це ж виписка. Мама образиться. – Я після пологів. Я ледве стою. – Вони на п’ять хвилин. Біля входу в пологовий уже стояли шестеро.
– Ти серйозно купив квиток на ті числа зі сну? – Купив. А що? – Нічого. Просто смішно, що ти називав мене дурепою за гороскопи. Максим поклав телефон на стіл і мовчки показав фото екрана.
“Вибач. Я йду. Я покохала іншого. Дітей лишаю тобі. На розлучення подам сама”. Олексій перечитав смс тричі. Потім ще раз. Того ж вечора подзвонив матері. – Мамо, Катя з Дімкою в тебе?
Телефон пискнув, коли Марина стояла біля каси. “Списання: 118 грн. Кава-Арабі”. Вона ще не встигла забрати стаканчик, як Стас подзвонив. – Ти серйозно? – Стас, я з Тімом на вулиці, він ревів, я замерзла.
– Мамі на день народження ти купив каблучку, а мені – каструлю по акції? Андрій навіть не підвів очей від кави. – Не “по акції”, а хорошу. Німецьку. – О, ну тоді я зворушена.
– Ти серйозно міняєш замки? – Серйозно. Марина поставила пакети на підлогу. – Мамо, там діти. – А тут моя квартира. – Ти ж дала нам ще тиждень. – Я дала п’ять місяців.
– Це хто в тебе, Галино Іванівно, пакети тягає? Нова доглядальниця? – Це моя онука. – Онука? Та не сміши. Твого сина ти двадцять років людям “вигнала”. Тепер і онука знайшлася?
– Ви Люба Сагайдак? – Ну я. – Я від юриста. Квартира на Троєщині. Після Поліни Кравець. Вона все заповіла вам. – Мені? – Вам. Ви єдина в заповіті. Люба мовчала так довго, що в слухавці перепитали: – Алло?
– Руки помий. І одразу за стіл, – Оля усміхнулася так, що Борис навіть куртку не зняв. – Що зламала? – Нічого. – Скільки треба? – Не гроші. – Тоді ще гірше.
