Коли нам з чоловіком нарешті вдалося придбати собі велику й простору трикімнатну квартиру, я не могла повірити своєму щастю. В той день, коли я переступила поріг рідної домівки, моя давня мрія таки стала реальністю.
3 великі кімнати, 2 ванні кімнати, сучасна кухня – усе, як я й хотіла.
Донечка із сином теж тішилися новим помешканням – в попередній квартирі нам усім бракувало місця, тож діти навіть не мали власного куточка. Тепер усе змінилося – в обох підлітків з’явилися персональні кімнати.
Жили ми дуже щасливо і безтурботно. Минуло кілька років, як Іринка повідомила нам, що закохалася і збирається виходити заміж.
Вона познайомила нас зі своїм обранцем: Дмитро нам дуже сподобався, тож ми раділи за нашу донечку.
Організацію весілля взяли на себе батьки нареченого. Вони люди дуже заможні – можуть собі дозволити. Нам хоч і гріх скаржитися на фінансове становище, але після купівлі квартири ми не могли розкошувати.
Крім неймовірно гарного святкування, свати приготували для молодят іще один сюрприз – ключі від квартири у новобудові.
Одразу після медового місяця донька від нас переїхала. Іринка нас не забувала, ми постійно підтримували спілкування, навідувалися одне до одного в гості, а коли вона народила двійнят, я намагалася їй допомогти з вихованням і доглядом за малюками.
Нещодавно у мене народився третій онук. Я не можу описати словами, наскільки я вдячна Всевишньому за таку велику і гарну сім’ю!
Все було чудово, поки ми з Іриною не заговорили про квартирне питання.
Їм з Дмитром та трьома дітками в двокімнатній квартирі стає все тісніше й тісніше. Не встигнуть оглянутися – як старші хлопчаки забажають окремі кімнати, тому треба вирішувати це питання завчасно.
– Доню, ви так гарно заробляєте з чоловіком, чому б вам не почати заощаджувати гроші на більшу квартиру?
– А навіщо нам економити на собі? У мене є геніальний план: коли діти трішки підростуть, ми з вами влаштуємо обмін квартирами, – весело і безтурботно сказала Іра.
– Тобто?
– Ну, як? Ми з Дмитром переїдемо до вас у трикімнатну квартиру, а ви з батьком і братом до нас.
Я витріщалася на Ірину кілька хвилин і слова не могла мовити. Я, звісно, бажаю доньці щастя і готова на все заради цього, але мені шкода залишати свою рідну домівку, яка дісталася мені так важко, тільки через капризи моєї дитини.
Крім доньки, у мене ж іще є син, який не повинен жертвувати своїм особистим життям і комфортом заради сестри.
Та й навіщо? Інша справа, якщо б у Дмитра та Ірини не було фінансових можливостей купити собі нове житло! Проблема лише в тому, що їм зовсім не хочеться в чомусь собі відмовляти, аби відкласти зайву копійку.
А нам з чоловіком хіба легко було?! Ми економили на собі, як тільки могли, аби дати дітям все, чого вони потребували.
Не знаю, як вчинити правильно. Але серце мені підказує, що треба відмовити доньці. Врешті-решт, чужий егоїзм і примхливість заохочувати не можна.
Як би ви вчинили на місці героїні?
Фото з відкритих джерел
