З батьком моєї подруги стався цікавий випадок. Борис Сергійович працював дитячим лікарем все своє життя. Нещодавно він пішов на пенсію, але відверто кажучи не був від цього у захваті.
Він настільки любив свою роботу, що в його кабінеті на прийомі діти практично ніколи не плакали, а матері з вдячністю повідомляли, що їхні малюки швидко одужали.
Він звик до цього ритму життя. Йому важко було усвідомити, що тепер доведеться бити байдики вдома. Він не уявляв себе старим, що читає у кріслі-гойдалці газету чи йде у парк, щоб зіграти в шахи з такими як він. У Бориса Сергійовича була молода душа.
Ще один нюанс був із його дружиною. Маргарита на 23 роки молодша. Займалася бізнесом, постійно бігала у справах і заодно виховувала їхню молодшу дочку. Старша Діана – моя подруга давно живе в Ізраїлі.
– Тату, то приїжджай до мене! Зміниш обстановку, виспишся, познайомишся з культурою! – запропонувала дочка батькові. – З внуками нормально поспілкуєшся! Буде весело!
– Навіть не знаю, тут всі мої знайомі, собака і Марго з Анею. – вагався чоловік.
Бувало вони всією сім’єю приїжджали до Діани на тиждень-другий. А тут пропозиція залишитися на кілька місяців. Та Борис Сергійович таки поїхав. І знаєте на скільки його вистачило? На 4 дні!
– Агов! Ти чому речі свої збираєш? Ти ж тільки приїхав! – дивувалась дочка.
– Та ви ж постійно на роботі, а внуки в школі й на гуртках до вечора! А я сиджу тут один і на стіни дивлюся! А вдома я би роботу собі знайшов! Я не можу без маминих котлет, а ця ваша специфічна їжа мені не до смаку!
– Ну тату, не їдь, будь ласка! Залишся! Нас завтра запросили на ювілей. Наші сусіди теж українці! Ти подружився з ними.
– Справді? А чому ти раніше про них не казала? Добре! Але на кілька днів!
У домі ювіляра зібралися друзі та рідні. Дружина, двоє дочок з чоловіками і внуками, якісь брати і сестри і його мама, якій на той момент було 90 років! Та виглядала вона далеко не так, максимум на 70.
Ви напевно уявили собі жінку на інвалідному візку, що акуратно їсть м’який торт без власних зубів. Але ні! Та жінка виглядала просто незрівнянно. У ній було енергії не менше ніж у дружини Бориса, що сильного його здивувало.
Ельвіра була актрисою! І хоча вона більш як 40 років не працює, але здавалося, що з ролі актриси вона досі не вийшла. То була жінка, яка звикла до уваги шанувальників і постійних овацій. Вона мала чудовий вигляд.
Як справжня єврейська мама вона цілий вечір говорила компліменти своєму сину імениннику, хвалила його від душі. Та примітила собі Бориса Сергійовича: “Який гарний хлопчик”.
Наступного дня до дому Діани завітав ювіляр. Борис відчинив двері з подивом. І привітався до гостя. Чоловік же не став тягнути бика за хвоста і одразу озвучив мету візиту:
– Друже! Ти сподобався моїй матері. У мене є пропозиція для тебе на певний час. Річ у тому, що моя мама практично цілими днями сидить вдома. Їй потрібно з кимось порозмовляти, розумієш? Ти б не хотів скласти їй компанію? Нічого робити не потрібно, лиш супроводжувати її у прогулянках. Я тобі щедро заплачу!
Борис Васильович попросив у гостя кілька годин на роздуми. Його це дещо здивувало, але він хотів порадитися з дочкою.
– От, бачиш! Робота сама тебе знайшла! Це ж набагато краще ніж перебирати побитий шоколад! Інших варіантів для тебе тут не буде. Погоджуйся!
І він дав згоду. Наступного дня Борис Васильович зайшов до своєї нової компаньйонки.
– Пані Ельвіро! Дозвольте скласти вам компанію у сьогоднішній прогулянці. Якщо ви звісно не проти! Куди б хотіли піти? – цікавився чоловік здогадуючись, що то буде якийсь парк неподалік.
– Для початку ми можемо прогулятися кам’яними вуличками у Яффо, там і пообідаємо. А потім…
– Але ж це інше місто! Як ми будемо туди добиратись?
– А, так все просто! У гаражі стоїть моя машина. Поїдемо на ній. – спокійно відповіла та.
Отже, під словом “приглянути”, її син розумів “побути поруч”, поки ця літня жінка сидітиме за кермом машини і газуватиме щоразу там, де це можливо. Борис Васильович зніяковів, але діватись було нікуди.
Вони гуляли містом близько двох годин. Чоловік лиш мріяв, щоб цей день закінчився скоріше. Але попереду був обід.
– Може пообідаємо вдома? Я не дуже люблю усю цю їжу. – посміхнувся Борис.
– Ви просто не їли смачну! Пропоную вам скуштувати ньоки у шпинатному соусі чи рибне філе під баклажанним кремом. З чого б ви почали?
День видався насиченим. Як і кожен наступний. Жінка встигала показати Борису усі відомі місця. А коли сил гуляти не залишалось, то Ельвіра безупинну розповідала Борису про своє життя.
– Була я якось в Парижі! Ох! Зараз там геть не так! Пам’ятаю, як вперше купила собі фільдеперсові панчохи – захоплено промовляла жінка, хоча Бориса тема панчіх не зовсім цікавила.
– А що вони якісь особливі?
– Ну так! При них мріяли мало не усі модниці того часу! Адже дістати їх було вкрай нелегко та коштували вони не мало. Купити у Радянському союзі їх можна було лише за валюту.
– Все одно не розумію! – та жінка розсміялася.
– Ну ці панчохи вважалися кошерними. Тобто виготовлені лише з бавовни! Ніякої синтетики. А на дотик і вигляд наче шовк. Я досі їх купую. Ті панчохи показують статус жінки.
– Покажете хоча б частинку? Цікаво ж як вони виглядають!
Кокетливо посміхнувшись Ельвіра акуратно підняла свою довгу спідницю з-під якої видніла тонесенька ніжка у блискучій панчосі.
Нова робота чоловіка його неабияк втомлювала. Та він мусив дотримати свого слова. Попри постійні насичені поїздки і прогулянки, перепади настрою жінки він продовжував приходити до неї.
Та відпустка лікаря плавно підійшла до кінця. Настав час прощатися з Ельвірою.
– Дякую вам! Біля вас моя мама ніби заново розцвіла! – хвалився Борису сусід, вручаючи йому солідну винагороду у конверті.
– Я радий за неї! Однак я змушений повідомити, що післязавтра мене вже не буде тут. Я повертаюся додому.
– Вже післязавтра? Ох, мама засмутиться, коли дізнається це.
Так і сталося. Жінка округлила очі, не розуміючи, що відбувається.
– А наше кохання? – розгублено спитала вона.
– Кохання? Але ж ви добре знали, що я одружений. Я ніколи цього не приховував!
– Так ніхто не заважає вам розлучитися! Взагалі-то я думала, що ви так і зробите! – нервувалась жінка. – Ви знехтуєте усім, що було між нами?
– Вибачте, а що між нами було? – не розумів Борис.
– Я ж показала вам свою делікатну зону! Тоді, коли ми розмовляли про панчохи!
– Але ж ви самі заговорили про них!
– А ви не стали заперечувати, щоб глянути на них! Ви не посмієте просто так взяти і поїхати додому після цього!
Вони ще якийсь час посиділи у тиші. Потім жінка доїла свою солодку булочку і здається трохи подобріла.
– У мене достатньо грошей, щоб купити будинок і переїхати від сина! Мало того, моїх заощаджень цілком вистачить на нас обох. Звісно говорити про гроші жінці не личить, але я про те, що ми нічого не будемо потребувати.
Коли Діана розповіла нам цю історію ми з дівчатами лиш поспівчували її батьку, та більше було жаль Ельвіру. У її 90 років знову закохатися у людину, яка більше не повернеться до неї. Ми ще довго обговорювали цю ситуацію. Та дійшли висновку, що краще усім би так на старості років ще мати бажання спокушати чоловіків, мати купу грошей і одягати кошерний одяг!
Борис Васильович радо повернувся додому. Знову поцілував кохану, обійняв дочку, погладив собаку. Навіть встиг набрати кілька кілограмів на своєму “курорті”.
– Ну розказуй, як твої справи? – спитав у молодшої дочки чоловік.
– Ой, добре! Нарешті Павло зустрічається зі мною! Я його цілий рік у Галі відбивала!
– Справді? І що ти зараз відчуваєш?
– Як що? Я щаслива! – розсміялася донечка, якій всього 9 років.
Тож, що у 9, що у 90 – всі ми хочемо відчувати кохання. Зберігайте своє, якщо воно у вас є. А якщо ви досі самотні, то не засмучуйтесь, адже все ще попереду.
Як вам пригода чоловіка?
Фото з відкритих джерел
