Про вагітність Кіри я дізналася від колишнього однокурсника Дениса: зустрівшись на автобусній зупинці, він мене привітав зі швидкої зміною статусу з мами в бабусю

Одного вечора до мене підійшов син з цікавим проханням. Знаю, що у нього є дівчина, правда, ніколи ще з нею не бачилася.

– Мама, Кіра далеко живе, давай я тебе з нею познайомлю, але вона у нас ночувати залишиться, – потішив мене Денис.

Я погодилася:

– Ну добре, нехай залишається, – діло молоде, нехай краще вдома, ніж по підвалах.

У призначений день на стіл накрила, синові білизну чисту видала, себе в порядок почала приводити, але не встигла: зустріла гостю в халаті і бігудях.

Ключ у замку повернувся, я посміхнулася і в коридор вийшла. Щось мене збентежило в образі Кіри. Сама не знаю, чому ляпнула:

– А можна Ваш вік у паспорті подивитися?

Обличчя сина витягнулося, його подружка почервоніла і з квартири кулею вилетіла.

– Ну, мама! – зиркнув на мене Денис і побіг слідом за своєю пасією.

Я не зі зла: виглядала дівчина років на 15, не більше. Самі знаєте, в який час ми живемо: вчасно в паспорт до дівчини не заглянув, поїхав далеко і надовго. Я хіба для цього народжувала і ночами не спала?

Денис не повернувся, ввечері повідомлення написав, що переночує у Кіри, її мама не проти, на відміну від деяких. Я у відповідь написала, що передачки носити не буду.

Відтоді я стала ворогом номер один у дітей: на наступний день вони заявилися, і дівчина з зарозумілим виглядом тицьнула мені під ніс свій паспорт, де чорним по білому було написано вік – 23 роки.

Я вибачилася, пояснила своє прохання, постаравшись все перевести в жарт. Кіра б підтримати мене – ні, ми образилися. Після цього бачила я дівчину ще кілька разів, і то – випадково.

Денис закінчив інститут і вирішив одружитися. З тою самою Кірою, з ким же ще. Любов у них. Вони і так вже практично жили разом: Денис з’являвся вдома раз на тиждень за моєї відсутності, весь інший час проводячи у своєї майбутньої тещі.

Хотіла фінансово допомогти з організацією весілля – не зробила цього: мене до відома поставили, коли і де буде одруження, але попросили туди не приходити. Я образилася: батьки Кіри на весіллі – бажані гості, а я так, мимо проходила. На мене теж образилися, у відповідь: розраховували на гроші, а я, сволота така, посміла образитися на відсутність запрошення і не дати. Я не свята, вже вибачте, щоб дати гроші і не звернути уваги на факт моєї відсутності на весіллі сина.

Про вагітність Кіри я дізналася від колишнього однокурсника Дениса: зустрівшись на автобусній зупинці, він мене привітав зі швидкої зміною статусу з мами в бабусю. Молодь мовчала, я не нав’язувалася: не сказали – прапор їм в руки. Діти – гості в нашому житті, я завжди знала, що коли-небудь у сина буде з’явиться своя сім’я, в якій мені місця не буде. Правда, я думала, що можу розраховувати хоча б на рідкісне спілкування. Помилилася, буває.

Відпустку я вирішила провести у сестри, вона мене останні пару років до себе кликала. Її дочка, моя племінниця, заміжня, три роки тому народила доньку. Прийняли мене добре: з поїзда зустріли, в будинок привезли, до зустрічі стіл приготували. Я вручила всім подарунки. Слово за слово, зайшла розмова про те, що у них в місті немає нормальної роботи. Слідом знову пішли натяки: непогано було б мені племінницю з чоловіком і дитиною у себе прихистити і прописати. Чоловік би роботу в місті знайшов, мені б не нудно було в компанії Софії і її дочки. Аргумент: ти ж все одно одна живеш, син з тобою не спілкується.

Я насторожилася: сестрі я не скаржилася на охолодження відносин з сином. Звідки вона знає? Вранці відповідь на своє питання я отримала, ненавмисно підслухавши телефонну розмову сестри:

– Ой, Денисе, вона такі пристрасті розповідає: до бабки ходила, щоб ви з Кірою розлучилися, життя вам не дасть. Ти мене не здавай: боюся, як би і мені твоя мати чого поганого не зробила.

Я тихенько пішла в виділену мені кімнату, лягла на ліжко і зробила вигляд, що все ще сплю. Сама почала думати, згадувати: крім того інциденту з паспортом, більше ми з Кірою, в принципі, не перетиналися і не розмовляли. Погодьтеся, навряд чи прохання показати паспорт при першій зустрічі могло стати приводом для повного припинення подальшого знайомства. Та й не запросити на весілля майбутню свекруху через таку дрібницю? А ось якщо сестра з самого початку що-небудь розповідала Денисові? З прицілом на переселення сім’ї її дочки до мене? Не вперше просить-натякає. Могло бути таке? І син мовчав, на прохання тітки – «ти мене не здавай»? Дружину берегти вирішив від навіженства матері, ось і ховав? На весілля не запросили – сестра могла набрехати про яку-небудь капость з мого боку? Складно виходить.

Поїхала я додому ввечері, пообіцявши подумати про долю племінниці і її сімейства, хоча планувала погостювати тиждень. Противно там залишатися було.

Сестра дзвонить кожен день, говорить, що її дочка з зятем та онукою вже сидять на валізах в очікуванні моєї згоди на переїзд.

Поговорити з Денисом я не наважилася: раз він так легко повірив у наклепи, сенс переконувати? Не ідіот, повинен був знати, що якби я і виношувала підступні плани, то нікому б їх не повідала. Сестрі – тим більше. Заплямувати своє чесне ім’я? І кому це треба? Бігати за сином, виправдовуючись за те, чого не робила? Нерозумно, на мій погляд. Може, він мене і слухати не буде?

Не знаю, як далі жити та що робити. Невже син проміняв рідну матір на дружину та навіть не хоче зі своїми дітками познайомити? А я його так люблю, однак першою миритися не піду. Не відчуваю себе винною. 

Хто не правий у цій ситуації? Що б ви могли порадити героїні нашої історії? 

Напишіть нам в коментарях у Facebook!

Daryna
Content Protection by DMCA.com
Loading...

Повідомити про помилку

Текст, який буде надіслано нашим редакторам:

Adblock
detector