Тоді до Ігоря зателефонувала мама з черговим проханням:
– Синку, ну приїжджай, будь ласка, так давно вас всіх не бачили. Та й теплицю доробити треба, а то нічого в цьому році посадити не встигнемо. Онучка без огірочків залишиться, а вона їх так любить – голос жінки в трубці перейшов на особливо жалісливі нотки. – Ну досить ображатися, не могла я Васі відмовити, він мені такий же син, як і ти.
– Ось і попроси його, чого ти мені телефонуєш? – Ігор був роздратований.
– Ну що його кликати, він же не вміє нічого робити! Батько б і сам впорався, так вік уже не той, – Зіна Петрівна не залишала надій розжалобити сина.
– Мама, я тобі вже сказав, що я з приводу всього цього думаю. А поки все, до побачення, мені немає коли розмовляти.
Ігор повісив трубку. На душі було паршиво – звичка завжди допомагати батькам давала про себе знати, але уражена гордість теж не залишала його в спокої.
Все почалося приблизно два роки тому, коли його молодший брат, Вася, повернувся з іншого міста. Там він нібито облаштовував своє особисте життя – жив у якоїсь дівчини, яку батьки тільки пару раз і бачили. Поїхав, нікого не запитавши, і повернувся також – «Зустрічайте, їду!».
Та дівчина вчилася з ним на паралельному курсі в інституті. Ну, кохання-зітхання, всі справи. Сама вона була не місцева, але батьки їй в рідному місті надали їй бабусину квартиру – живи, доню, заводь сім’ю. Ну ось вона і привезла до себе цього хулігана з надією на щасливе майбутнє.
Два роки вони там поневірялися, але нічого у них не склалося – розлучилися. Що там насправді відбувалося, ніхто не знає, а розповідями брата Ігор не вірив. Для себе він вирішив, що дівчина просто нарешті зрозуміла, з ким має справу, і попросила «звільнити приміщення».
Загалом, братик повернувся додому, почав жити у батьків. Влаштувався на роботу, але всі гроші витрачав на розваги.
Ігор, до слова, вже 10 років як від батьків з’їхав. За цей час одружився, народилася дитина. Спочатку вони з дружиною орендували житло, а кілька років тому взяли двокімнатну квартиру в іпотеку. Батьки йому грошима не допомагали, тому що у них у самих майже всі доходи йшли на облаштування дачі.
Ось з цією самою дачею і була пов’язана велика образа Ігоря. Сім років тому, коли батьки ще тільки збиралися будувати там будинок, Вася сказав, що йому це все не треба, він туди їздити не збирається. Так що, мовляв, якщо хочете – будуйте, але я допомагати нічим не буду. Ігор ж підтримав ідею.
У підсумку Ігор всі ці роки допомагав і грошима, і руками. Іноді всю відпустку проводив на будівництві. Коли ж будинок був більш менш готовий, і в ньому стало можливо жити хоча б влітку, братик, який повернувся раптово, вирішив, що дача – це дуже здорово.
Він почав регулярно приїжджати туди то з одною, то з іншою дівчиною. Часом привозив з собою цілу компанію дружків з їх подругами, і вони зависали там на всі вихідні.
У такі дні Ігор зі своєю сім’єю просто не міг там перебувати. Але батьки вважали, що нічого поганого в цьому немає – хочеться синочку з друзями відпочити, так нехай відпочивають. А те, що дівчата змінюються – так то ж молодість, нехай нагуляється, як слід.
При цьому справ на дачі як і раніше вистачало – доводити будинок «до розуму», замінити теплиці, та й в городі завжди була робота. Вася ж змінив тільки першу частину свого слова – щодо того, що йому нічого не потрібно. Про другу він не забував і дійсно нічим не допомагав.
Ігор ж як і раніше приїжджав туди не так відпочивати, як працювати. І все ж йому там дуже подобалося – красива природа, озеро близько. Після трудового дня в гарну погоду ходили купатися, а потім готували що-небудь на мангалі. І сон там був просто чудовий. Та й донька цілий день проводила на відкритому повітрі, їла ягоди з грядки, грала з бабусею і дідусем.
Але будь-якому терпінню приходить кінець – ось і чоловікові захотілося справедливості. Після чергової п’янки-гулянки молодшого брата на дачі, Ігор не витримав, і висловив тому все, що про нього думав. Сказав також, що наступного разу вижене всю цю чесну компанію.
Батьки при цьому були присутні, і встали на захист молодшенького. Мовляв, так не можна, потрібно поважати брата. Тоді Ігор плюнув на все і поїхав, сказавши наостанок, що ноги його на цій дачі більше не буде.
Відтоді пройшов вже майже місяць. Перший тиждень його ніхто не турбував, але потім мама почала періодично дзвонити. Мовляв, чому не приїжджаєш, внучку не привозиш. Але Ігор не піддавався на умовляння – прихований підтекст цих дзвінків йому був очевидний.
Потім мама перейшла до нової тактики – почала тиснути на жалість, волаючи до синівської любові, говорити про їх з батьком тягарі, проблеми зі здоров’ям.
Потім знову перейшла на його дочку – мовляв, дитина літо в чотирьох стінах просидить, через якісь дурні образи.
А потім почала говорити прямим текстом – приїжджай, допомагай, пропадаємо без тебе, оскільки немає кому дачу добудовувати.
У підсумку Ігор поставив умову – батьки забороняють Васі проводити на дачі час з друзями і залучають його до допомоги на рівних з усіма умовах. Якщо того це не влаштовує, то і нема чого йому там робити. А поки цієї розмови не відбудеться, Ігор на дачу не приїде.
І ось сьогодні нова спроба мами, а пісня все та ж – значить, з братом так і не поговорила. Що ж, іпотеку Ігор вже майже погасив, може і новий кредит взяти – на покупку своєї власної дачі.
– Нехай Вася дачу доводить до ладу, а мені вже це набридло. Краще собі куплю у горах невеликий будиночок і так буду відпочивати. – сказав Ігор дружині. Та завжди підтримувала чоловіка.
Ігор вчинив правильно? Ви підтримуєте чоловіка у такій ситуації?
